Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

Одного разу старий кавалаанець ворухнувся. Зітхнувши, він прибрав руки з колін і, сплетивши пальці, потягся. У цей момент Дерк побачив його браслети. На правій руці у нього був залізний браслет з камінням, що світилося – точно такий, який так гордо виставляв одноокий Бретан. Ліве зап'ястя охоплював срібний. Але без жадеїтів. Замість каменів, що колись прикрашали його, зяяли дірки.

Поки втомлений старий Челл - раптом Дерку стало важко бачити в ньому небезпечну, войовничу людину, якою вона здавалася зовсім недавно, - сидів і чекав, Бретан (або Бретан Брейт, як він зажадав себе називати) крокував без зупинки години безперервно. Він весь кипів невгамовною енергією, якої в ньому було більше, ніж у будь-кого, кого Дерк знав. Навіть більше, ніж у Джіні, яка свого часу теж могла крокувати годинами. Бретан засунув руки в прорізи кишень своєї короткої білої куртки і міряв кроками дах, доходячи до краю і повертаючи назад… туди, назад… туди, назад… туди, назад… Кожну третю ходку він зупинявся і нетерпляче дивився вгору, наче засуджуючи сутінкове небо за те. , Що воно не доставило йому досі Джаана Вікарі.

Поспостерігавши за ними, Дерк дійшов висновку, що вони досить дивна пара. Челл був досить старий, тоді як Бретан Брейт ще молодий. Можливо, не старший за Гарса Джанасека і напевно молодший, ніж Гвен і Джаан, або він сам. Яким чином він міг стати тейном людини набагато старшою за нього? Молодий брейт, без жодного сумніву, не був високородним, оскільки він не привів брейтам бетейн і не носив срібного браслета на лівій руці, вкритій чудовим рудим волоссям, що блищало на сонці, коли він проходив повз Дерка.

Нічого потворнішого за це обличчя Дерку бачити не доводилося, але в міру згасання дня він звикав до нього. Коли Бретан Брейт йшов в одному напрямку, він виглядав цілком звичайним молодим чоловіком, струнким, сповненим енергії, яку йому доводилося стримувати з видимим зусиллям. З цього боку його обличчя було свіжим і гладким. Короткі чорні кучері щільно завивались навколо вуха, і кілька пасм звисали до плечей, але не було й натяку на бороду. Навіть брова ледве простежувалася над великим зеленим оком. Він був схожий на безневинного юнака.

Дійшовши до даху, він повертав назад і все змінювалося. З лівого боку обличчя цього кавалаанця не мало нічого спільного з людським, його поверхня покривали горби і складки, у кількох місцях тіло стягували рубці, в інших вона блищала, як емаль. На цьому боці Бретана волосся не росло взагалі, на місці вуха виднілася дірка, шматок пластику кольору шкіри прикривав ніс з лівого боку, і, що найстрашніше, безгуба щілина рота ворушилася. Іноді його перекошувало тиком, який починався від лівого кута рота і бризкою пробігав вгору поверхнею обличчя, що спотворила шрами.

При денному світлі глоустоун у очниці брейта чорнів, як вугілля. Але стало темніти. Хеллей зник за обрієм, а штучне око почало світитися. У темряві сам Бретан стане світилом, замінивши втомлене гігантське сонце Уорлорна; камінь у його оці палатиме рівним, немиготливим світлом і половина обличчя навколо нього стане чорною карикатурою черепа, відповідним обрамленням для такого ока.

Його вид діяв би жахливо, якби не знати – а Дерк знав, – що це зроблено навмисно. Ніхто не змушував брейта вставляти камінь, що світився, на місце ока. Він сам так захотів через причини, про які неважко було здогадатися.

Думки Дерка повернулися до подій дня, до розмови біля машини-вовка. Безперечно, Бретан розумний і кмітливий, але Челл, мабуть, вже вступив у ранню стадію старечого недоумства. До нього все доходило дуже повільно, і, як згадував Дерк, його молодий тейн буквально вбивав йому в голову кожну свою думку. Тепер два брейти вже не здавалися Дерку такими страшними, і він дивувався, як міг їх злякатися. Вони були майже кумедні. Що б не сказав Джаан Вікарі, коли повернеться з Міста Беззоряного Басейну, нічого страшного не станеться. Хіба можуть ці двоє становити реальну небезпеку?

І, ніби на підтвердження його думок, Челл почав бурмотити. Він розмовляв сам із собою, не усвідомлюючи цього. Дерк глянув на нього і прислухався. Продовжуючи говорити, старий трохи розгойдувався, дивлячись перед собою відсутнім поглядом. У його словах не було жодного сенсу. Дерк напружено прислухався, намагаючись хоч щось розібрати. Минуло кілька хвилин, перш ніж до нього дійшло, що Челл говорив старокавалаанською мовою. Мовою, яка склалася на Верхньому Кавалаані протягом довгих століть Смутного Часу, коли кавалаанці не мали жодних контактів з іншими планетами людей. Згодом їхня мова повернулася до норм стандартного земного, збагативши його словами, яким не було еквівалента. Гарс Джанасек сказав Дерку, що зараз навряд чи хтось говорить старокавалаанською мовою,

А цей Бретан... Він ударив Дерка за те, що той застосував неправильну форму звернення, дозволену лише родичу. Ще один відмираючий звичай, як сказав Гарс. Навіть благородні допускають відступу від правил. Але не молодий Бретан Брейт, який не мав високого титулу і чіплявся за традиції, від яких відмовлялося навіть старше покоління кавалаанців через їхню незручність.

Дерку навіть стало шкода обох брейтів: вони здалися йому ще більш неприкаяними та самотніми, ніж він сам. У певному сенсі ці люди втратили навіть свою планету, тому що Верхній Кавалаан змінився, грунт пішов у них з-під ніг, їхній світ став для них чужим. Нічого дивного, що вони прилітали на Уорлорн: планета, що гине, була найбільш підходящим місцем для брейтських мисливців, що доживають своє століття, з їх нікому не потрібними традиціями.

Особливо йому було шкода Бретана, який дуже намагався бути страшним. Цей молодий брейт, можливо, був останнім прихильником старих традицій. А може так статися, що йому доведеться дожити до того часу, коли вже ніхто не думатиме, як він. Може тому він і став тейном Челла? Тому що його ровесники відкинули його та його погляди. Дерк вирішив, що так могло бути, і це здалося йому і страшним, і сумним одночасно.

Одне жовте сонце ще висіло в небі, від Хаба залишилося тільки червоне світло, що тліло над горизонтом. Дерк уже звільнився від усіх своїх страхів, коли до нього долинув звук аеромобілів, що наближалися.

Бретан Брейт зупинився і, витягнувши руки з кишень, глянув угору, потім звичним жестом потягся до кобури пістолета. Челл, моргаючи, підвівся, помолодшавши разом років на десять. Дерк теж підвівся.

Сіра та зелена машини наближалися. Вони летіли поряд, крило до крила, майже військовим строєм.

- Іди сюди, - прохрипів Бретан.

Дерк підійшов до нього, Челл приєднався, і