Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

Енциклопедія пояснювала механіку «статевого акту» — який, виявляється, мав відбуватися виключно «з любові і в подружньому ложі», а не на чорних сходах, коли ти йдеш по носовичок, по книжку. Енциклопедія також детально пояснювала, які наслідки бувають, коли тобі не вдасться добути той носовичок чи книжку — місячні припиняються, з’являється нудота і зайва вага. Виявляється, має пройти дев’ять місяців. Уже почався липень. Незабаром їй доведеться знову втиснутися у шкільну форму і щоранку їздити з Міллі до школи автобусом.

Урсула почала вибиратися на довгі прогулянки сама. Міллі, якій вона могла довіритися, не було (та й що вона їй сказала б?), а Памела відбула в Девон з дівчатками-скаутами. Урсула у скаутах не прижилася, а тепер про це жалкувала — може, вони дали б їй сміливості розібратися із Гові, як належить. Скаутка добула би свій носовичок чи книжку, не затримуючись на півдорозі.

— Щось не так, моя люба? — спитала Сильвія, коли вони разом латали шкарпетки. Сильвія помічала дітей, лише коли вони лишалися сам-на-сам. Разом вони перетворювалися на некеровану зграю, а по одному були особистостями.

Урсула спробувала уявити, що сказати. «Пам’ятаєш Морісового приятеля Гобі? Здається, я стану матір’ю його дитини». Вона зиркнула на Сильвію, яка безжурно нашивала вовняну латочку на шкарпетку Тедді. Вона не виглядала на жінку, у частини тіла якої щось проникало. (За енциклопедію місіс Шоукросс, це називалося «вагіна» — у домі Тоддів таких слів ніхто не вимовляв).

— Ні, нічого, — сказала Урсула. — Усе гаразд. Цілковито гаразд.

*

Того вечора вона рушила на станцію, сіла на лавочці на платформі й стала уявляти, як кинеться під експрес, коли той промчить повз їхню зупинку, але наступний потяг був до Лондона — він пирхнув димом і повільно спинився перед нею. Їй захотілося плакати. Із вагона вистрибнув Фред Сміт у замазаному мазутом комбінезоні, із сажею на лиці. Побачивши її, він підійшов і сказав:

— Ото збіг. Ти на наш потяг чекаєш?

— У мене квитка немає.

— Не страшно, — сказав Фред, — інспектор до моїх друзів не присікується.

То Фред Сміт — її друг? Це її заспокоїло. Звісно, якби він знав про її стан, то більше не був би її другом. Друзів у неї не лишилося б.

— Гаразд, спасибі, — сказала вона. Відсутність квитка вмить видалася їй украй дрібною проблемою.

Вона простежила, як Фред заліз назад у кабіну локомотива. Начальник станції прокрокував платформою й позакривав двері вагонів так рішуче, мовби їх вже ніколи більше не відкриють. Бухнула пара, Фред Сміт висунув голову з вікна й гукнув:

— Вважайте, міс Тодд, а то так тут і лишитеся, — і вона слухняно сіла.

Засюрчав свисток начальника станції, спершу короткий, тоді довший, і потяг від’їхав. Урсула вмостилася на теплому плюшевому сидінні й задумалася про майбутнє. Можна, мабуть, розчинитися У натовпі інших грішниць-прохачок на вулицях Лондона. Скулитися на лавочці в парку й замерзнути вночі — ось тільки зараз літо, не замерзне вона. А можна зайти в Темзу й тихо пливти за течією повз Воппіг, Ротерхіт, Гринвіч і Тілбері аж до моря. Ото родина розгубилася б, якби виловили її тіло. Вона уявила, як супилася б над шитвом Сильвія: «Але ж вона вийшла на прогулянку, сказала, дикої малини назбирає в саду». Урсула винувато згадала білу порцелянову миску для пудинга, яку лишила під живоплотом, щоб підібрати на зворотньому шляху. У ній лежали кислі ягоди, пальці досі вимащені червоним.

*

Після обіду вона блукала великими лондонськими парками: Сент-Джеймс, Ґрін-парк, Гайд-парк і аж до Кенсінґтон-ґарденс. Аж не віриться, скільки в Лондоні можна пройти, майже не ступаючи на тротуари й не переходячи дороги. У неї, звісно, грошей при собі не було — тепер розуміла, що це дурна помилка — тож вона навіть не могла купити собі чаю в Кенсінґтоні. Тут уже немає ніякого Фреда Сміта, який за нею «наглянув» би. Їй було жарко, вона стомилася і вся припала пилюкою, горло сухе, як трава в Гайд-парку.

Цікаво, із Серпентину можна пити? Там втопилася перша дружина Шеллі, але в такий день, коли цілі натовпи висипали посидіти на сонечку, конче знайдеться якийсь містер Вінтон, що кинеться у воду і її порятує.

Вона, звісно, знала, куди простує. Це було неминуче.

*

— Господи, що з тобою сталося? — спитала Іззі, драматично прочиняючи двері, ніби чекала на когось цікавішого. — Виглядаєш як мара.

— Находилася, — сказала Урсула, і додала: — Грошей у мене немає. І, здається, в мене буде дитина.

— Тоді краще заходь, — сказала Іззі.

*

Так вона і опинилася в незручному кріслі у великому будинку десь у Белгравії — колись це, мабуть, була їдальня. Тепер кімнату перетворили на звичайну почекальню, і голландський натюрморт над каміном чи ваза запилючених хризантем на столику нічим не виказували, що відбувається в інших кімнатах. Почекальня геть не в’язалася із мерзенним рандеву з Гові на чорних сходах. Хто б міг подумати, що з одного життя в інше вислизнути так легко? Цікаво, що сказав би про її прикрість доктор Келлет?

Після її несподіваної появи на Мелбері-роуд Іззі вклала її спати у запасній спальні. Урсула ридала, натягнувши на голову лискуче сатинове покривало, і намагалася не слухати, як Іззі в коридорі відбріхується по телефону:

— Я сама здивувалася! Вона просто з’явилася в мене на порозі, ягняточко... скучила за мною... музеї подивитися і таке інше, театр, нічого ризикованого... не будь такою мегерою, Г’ю...

Добре, що Іззі хоч не нарвалася на Сильвію — та її і слухати не стала б. На щастя, їй дозволили лишитися в Лондоні на кілька днів — «музеї і таке інше».

Іззі закінчила розмову й занесла до спальні тацю.

— Бренді. І грінка з маслом. Боюся, більше в мене нічого нема. Дурненька, — зітхнула вона. — Є способи, знаєш-но, засоби, краще запобігти, ніж лікувати, і так далі.

Урсула поняття не мала, про що Іззі торочить.

— Дитини, звісно, треба позбутися, — вела далі Іззі. — Ти ж зі мною згодна?

На це питання Урсула від щирого серця відповіла «так».

*

Двері почекальні в Белгравії прочинила жінка у формі медсестри, такій накрохмаленій, що вона й без людини стояла б.

— Сюди, — суворо сказала вона, не звертаючись до Урсули на ім’я.

Урсула рушила за нею покірно, як ягня на заклання.

Іззі — радше ділова, ніж співчутлива — підвезла