Читати книгу - "У зворах Бескиду, Роман Купчинський"

просто тішитися тим, що «ми є! Є український народ!» Він вражений тим, що патріотам, які «рішаються на найтяжчу долю», доводилося ще всіляко виборювати собі можливість «бути народом», а в разі потреби — офірувати Україні своє життя: «Один стрілець купив від другого місце в сотні з правом іти на війну і евентуально бути забитим. Продавцем був мало-містечковий купчик, що під впливом надмірного романтизму пішов до стрільців, а покупцем — учень торговельної школи, що під впливом купецьких наук навчився купувати романтику за гроші».

Як бачимо, пізнаючи феномен духу українського стрілецтва, Купчинський приглядається до нього з усіх боків, він його не ідеалізує, хоча й не оминає того, як важко було тим першим молодим українським лицарям, що без вагань зголосилися в стрілецькі ряди, але не потрапили до них. Роман Купчинський здавав собі справу з того, що в художньому творі конкретні історичні факти чи реалії дійсності, буквально вихоплені з неї, можуть обернутися проти художності, перерости у публіцистичну надмірність. Він хоч і часто апелює до таких фактів, та це не випирає з художнього тексту, оскільки автор послідовно дбає про те, щоб вони не сповільнювали драматичної динаміки, яка рухає загальний сюжет трилогії. Цьому сприяє вельми суттєва прикмета його художнього мислення як прозаїка — дивовижно органічне поєднання «емоціо» і «раціо», причому ліризм зі своєю глибокою драматичною підосновою відіграє не другорядну функцію.

Важливо наголосити, що подія чи факт, які потрапляють у поле зору автора, найчастіше недовго перебувають під його «обстрілом». Зате «обстріл» здійснюється з усіх сторін, із якимсь магічним проникненням у їх суть. Часто вистачає лише уривчастих реплік його героїв, щоб, скажімо, виявити їх ставлення до ненависного їм «мадярського мундура», а разом із цим до самої Мадярщини, чи лаконічно схарактеризувати поляків та Австрію.

Купчинський не обминає нагоди, щоб придивитися до своїх героїв збоку, вслухатись у них. І, скажімо, «вуйко» Леонтинський, і сотенний писар Горобець, і стрільці Качур чи Склярський, і сім’я Городюків, та й усі інші, що заселяють трилогію,— це живі прототипи самої дійсності.

Правда, часто письменник сам бере слово і стає оповідачем. Характерно, що така його участь у творі найчастіше не підготовляє читача на сприйняття того, що має відбутись за сюжетом, а дописує те, що вже відбувалось, уяскравлює певну картину: «Поруч одноманітних міських убрань яскраві кожушки гуцулів, темні сіраки бойків, чорні кабати подоляків. Поруч «сі», «ся», «се» —«це», «се», «те» і «теє». Поруч тернопільських «кавунів» станіславські «гриси», коломийські «англійці», перемиські «каштани», бориславські «малахи». Все те трималося поки що віддільними сотнями, але входило вже в суміш, щораз то більше відчуваючи спільноту стрілецької громади».

У трилогії багато етнографічних описів. Можна тільки подивуватися письменницькому вмінню схоплювати народний колорит, картини сільського та містечкового побуту. Це стає особливо вартісним нині, коли зі свіжою силою пристрасті припадаємо до національних духовних джерел, коли багато з того, що втрачено та забуто, хочемо повернути у нашу дійсність. Наприклад, точне відтворення української ноші в її етнічних характеристиках — це своєрідні етнографічні документи, які, очевидно, ще зіграватимуть для нас свою роль.

Так само варто наголосити на мовних партіях героїв. Річ не лише в розумінні Р. Купчинським того, що мова, скажімо, панни Наталки своєю лексикою мусить відрізнятись від мови Мариночки та дружини майора Клявса. Таке елементарне дотримання норм художньої типізації не збираємось ставити йому в заслугу. Його великою заслугою є інше — уміння вслухатись у мову, як у музику, уміння чаруватись красою того чи іншого говору, виповнювати душі своїх героїв життєдайною силою цих говорів. Згадаймо хоча б, якими свіжими барвами засвітилася мова персонажів у третій частині трилогії — повісті «У зворах Бескиду». З Галичини події переносяться на Закарпаття. Відповідно до цього міняються й авторські акценти. Та на чому б письменник не зосереджувався, на чому б не наголошував, він пам'ятає про нову мовну стихію, тобто про мову русинів і змадяризованих українських сіл.

До речі, те, що на всьому протязі трилогії чуємо німецькі, польські, угорські, російські, словацькі фрази, а то й діалоги,— також галицька дійсність: народ уже й не дивувавсь, коли у себе вдома бачив чужоземну армію. Купчинському вдається уловлювати такий настрій. Часто для цього йому вистачає лише кількох промовистих штрихів.

Говорячи про прозу Р. Купчинського, не можна обминути певних гумористичних нот у її художній стилістиці, як висловлювавсь критик Богдан Рубчак,— «гумористичної пуанти». В усіх трьох частинах «Заметілі» гумор справді виступає активно діючим персонажем. Він витончений, гнучкий та елегантний. Що ж , Галактіон Чіпка (псевдонім, під яким Купчинський виступав як письменник-гуморист) у цьому стилі художнього мислення мав чималий досвід. Його «терпкі думки» (малі форми гумористично-сатиричної прози), фейлетони, епіграми, оповідки — прекрасне свідчення цього. Двома-трьома рядками він міг схарактеризувати особу чи групу людей у їх найосновніших вадах, умів дати лаконічну оцінку суспільним процесам, афористично висловитись, проникаючи у суть явища. Багато його «терпких думок» начеб мовлені сьогодні: «Коли б нам 50 літ самостійного життя, то ми або втратили б його навіки, або здивували б світ»; чи ось таке: «Ми здібний народ і тому в більшості випадків імпровізуємо: промови, імпрези і... державу»; або ж: «Автор української конституції має простудіювати дві речі: організацію Запорізької Січі й армії батька Махна. Без того не дасть ради».

На цьому, шановний читачу, завершуємо подорож у прозу Романа Купчинського. Якщо ми багато чого не зуміли побачити, то це насамперед пояснюється тим, що вона перша. При першому огляді не все відразу осягається. Проза Р. Купчинського, як і його поезія, щойно повертається в літературу. Отже, попереду нові студії, глибші оцінки. Сьогодні незаперечним залишається факт, що без «Заметілі» у нас було б куди бідніше уявлення про український січовий рух молоді та колізії першої світової війни.

Не переоцінюючи творчих заслуг письменника, не слід їх і применшувати. Р. Купчинський не тільки був помітною творчою постаттю в літературному процесі Галичини 20— 30-х років, але й значною мірою впливав на нього.

ТАРАС САЛИГА

«У зворах Бескиду» — третя повість із трилогії українського письменника «Заметіль», що є талановитою спробою художньо відтворити середовище, в якому зродилася стрілецька ідея, залишивши глибокий слід у пам’яті українського народу. Описувані події автор пережив як співучасник та очевидець, а тому твір має значення «гарячого документа» для вивчення історії відродження державності на західноукраїнських землях.

Примечания

1

Нема звіздок, то й нема старшого.

2

Чи ви німець?

3

Чи вмієш говорити по-мадярськи?

4

 Відступи!