BooksUkraine.com » Еротика » Поцілуй Першим , Ольга Манілова 📚 - Українською

Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

123
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Поцілуй Першим" автора Ольга Манілова. Жанр книги: Еротика / Романтична еротика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 154
Перейти на сторінку:

Він хапає мої губи ротом, поки я намагаюся проговорити. Шалено хапає. Це не поцілунки, це заковтування. Я намагаюся язиком торкатися усе до чого можна дотягнутися.

— Почекай, зараз, я покажу тобі.

Я нерішуче переношу вагу з одного ліктя на інший. Як би вже додуматися до чогось. Думки всі здохли водночас.

— Ось дивись, — голос тремтить, як і я.

Торкаюся язиком виїмки біля його шиї, де грудина починається. Проходжуся дотиком швидко-швидко, а потім повільно обводжу колами те ж саме місце. Потім знову з початку — але на швидкості, але ще інтенсивніше, і повертаюся до більш повільних дотиків.

Кулак м'яко піднімає мою голову, і одразу ж чіпляє жадібним ротом уже соски і м'якоть грудей.

Я так дихаю, ніби легені раптом на пароварку перетворилися.

Потім він повертається до моїх стегон, і розсовує їх ще ширше. Цього разу витріщається деякий час, і я не знаю куди подітися. Він піднімає очі на мене, лихорадкові й очманілі.

І пірнаючи головою між стегон, повторює показане, але по-своєму. Його язик дуже вимогливий. Ніби він наказує моєму тілу підкоритися його рухам і здатися. І в нього це виходить.

Я штовхаюся і штовхаюся йому в обличчя, коли розрядка гострим лезом по всьому тілу колами вальсує. Намагаюся судорожно стиснути стегна, але Кулак не дає. Він відривається від клітора занадто рано, щоб витріщатися на моє обличчя.

Намагаюся приховати розчарування, але хіба від нього щось приховаєш? Я все ще стогну, тому що... це все несправедливо, неможливо і нестерпно добре.

Вася навалюється на мене і входить із третьої сумбурної спроби. Сопимо одне в одного. Мій відкритий рот, під час спостереження за спробами, він смикає короткими поцілунками. Брикаюся під ним — щоб типу допомогти — а насправді, помру, якщо він не всунеться в мене зараз же. Він і так уже скрізь усередині, нарешті тактильно переживу це божевілля. Нарешті... Нарешті... Нарешті...

Завмираємо, коли член майже на всю довжину влаштовується в мене всередині. Тепер дивимось одне в одного, ніби в розчині якомусь плаваємо. У невагомості. Так спокійно стає. Безтурботно. Дихати лячно. Одна тиша на двох.

Він повільно — ласкаво, напевно, — проводить п'ятірнею по довжині мого волосся.

Я заплющую очі і далі — відчайдушний поштовх за поштовхом, одночасно з кожним смиканням вій. Його рот впивається в мій із несамовитістю агонії. Вася кінчає миттєво, зрошуючи мені губи приглушеними стогонами.

— Дідько. — У нього вигляд такий розпатланий і хлоп'ячий, що в мене всередині все заливається ніжністю.

Він невдоволено морщиться, ховаючи очі, мабуть, тому що скінчив дуже швидко. А мені плювати. Я сподіваюся, він пальцями мене ще візьме або дочекаємося нової ерекції.

Не можу повірити, що це сталося. Напевно, усе сниться, бо насправді тільки уві сні трапляються дива. Не-хочу, не-хочу, не-хочу, щоб закінчувалося. Щоб довелося руку від його шкіри прибрати. Хочу, щоб торкнувся мене ще там...

... щоправда, я зараз усе ще в його спермі...

... до мене доходить повільно, а потім — як по голові кувалдою.

Він скінчив просто в мене! Без захисту!

Я навіть рипаюся під ним, щоб підвестися, але Кулак трактує рух невірно. Він ще не віддихався. Груди мої він починає похабно тискати, й обіцяє:

— Дай хвилин п'ять десь. Може менше. Я... я просто ледве в тебе впихнувся. Не міг не ...

— Ні, — мотаю волоссям. — Точніше, давай потім ще. Кулаков, ти... ти скінчив просто в мене.

— У цьому й сенс, — заводиться він, настирливо притримуючи мене за плечі. — А не в тебе кінчити ніяк.

— Ризик... ти розумієш, є ризик дитини?

Блін, що ж робити. Один раз... Таблетки існують, які потрібно відразу випити. Потім почитаю, але ж грошей немає. Треба терміново дзвонити перекупнику золота.

— Що? Ти що, думаєш, я свою дитину не потягну? — він роздратовано вивчає моє явно розчервоніле обличчя.

Як тут знайти що відповісти, бо... про що він узагалі говорить? Ще й роздраконився.

Від досади закушую губу. Хочу, щоб у мене кінчав. Вагітність навіть не обговорюється, ясна річ. Таблеток протизаплідних немає, та й що тут планувати — може він один раз сексом зі мною займається. Та й грошей у мене на них зараз немає.

— Мова не про це, — обурено відповідаю, — я вагітніти взагалі не збираюся. Я ж кажу, ризик. Просто... зараз не кінчай у мене ще, добре? Або... давай із презервативом.

Навіть наприкінці морщуся, бо фу.

Кулак поглядом блукає в мене по обличчю. Сотні емоційних проблисків у його очах: спалахують і гаснуть.

— Кінчу не в тебе зараз, — нарешті каже. — Але потім хочу, як треба. У тебе.

Відчуваю, як шкіра обличчя ще більше жахтіє, бо він планує ще займатися зі мною сексом. Злегка дряпаю йому груди нігтями. Кулак просто зависає і втупляє, як я це роблю.

— Гаразд, придумаю що-небудь. Зараз, почекай, води поп'ю.

Сяк-так у простирадло закутуюся та й вилажу на пошуки води і п'ю прямо з пляшки.

Він допиває все, що залишилося.

І завалює мене на ліжко знову.

Терзаємо одне одного, мало не до бійки, і він вдруге мене бере. З напором небезпечним для ліжка.

Я змушена руками чіплятися за його шию і спину, щоб утримуватися. Як він мене колошматить, так і всередині в мене усе колотиться. Усі системі. Щось рветься з мене. Ніби тіло коконом взагалі виявилося. Рветься-рветься, але ніяк не проявить себе.

Стогну без віддиху, бо без виходу бунт емоцій спалить усе зсередини до каркаса. Не знала, скільки порожнечі в мені таїлося, а тепер усередині все заповнюється, розливається, тісниться — і шквалистим вогнем миттєво зжирається.

Кулак заходиться риками, прискорюючись. Живий він такий. Нічого не соромиться.

Якщо він відвіде свій божевільний погляд убік, мені здається... я, як живий організм, закінчуся.

— Маленька моя, маленька моя, маленька моя...

Він починає хрипіти це по колу, безперервно, частіше за поштовхи. Потім навіть без пауз між словами. Мабуть, щоб я вже нічого іншого, крім його слів, чути не вміла.

1 ... 35 36 37 ... 154
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілуй Першим , Ольга Манілова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"