Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon) "

Вета

ЗА ДВАНАДЦЯТЬ ГОДИН ДО ВИПАДКУ…

На годиннику о пів на шосту вечора, а я ще не готова. Чомусь ношуся туди-сюди не знайшовши собі місця. Матвій запросив мене на вечерю і сказав, що хоче особисто познайомити зі своїм другом і ця новина змусила мене трохи хвилюватися. Це тільки спочатку трохи. Зараз нерви перетворилися натягнуті струни та ось-ось луснуть від напруги. Але попри все це, хвилювання приємне.

Я досі не поговорила з Єфимом. Сама не розуміючи, чого тягну? Боюся? Можливо! Та кого я обманюю? Я до біса боюся його реакції!

Минулого дня Єфим телефонував, незліченну кількість разів і стільки ж залишив повідомлень, а я все ховаюся, посилюючи ситуацію.

Відкладу розмову на завтра, а сьогодні постараюсь сподобається другові Матвія. У хорошому значенні цього слова.

Я купила вино. Сподіваюся, воно не дуже погане. Вино залишила на комоді біля входу, а сама пішла до спальні перебирати свої нечисленні вбрання.

Коли мій вибір зупинився на короткій сукні з довгим рукавом у двері подзвонили.

Серце пропустило удар, а потім пустилося в стрімкий галоп. Я завмерла. Боялася поворухнутися, бо була цілком впевнена, хто опиниться за дверима.

Дбайливо уклавши сукню на ліжко, накидаю на плечі халат. Кінчики пальців поколює від хвилювання і це вже не те приємне хвилювання з метеликами, що пурхають в животі, а жахливе хвилювання, яке затягує в безодню відчаю, руйнуючи мене.

Проходячи відстань від спальні до вхідних дверей, я ловлю себе на думці, що саме ці почуття я завжди відчуваю поряд з Єфимом.

Страх. Я боюся розчарувати. Боюся.

Безшумно притискаюся до дверей, підглядаю у вічко. За дверима стоїть Єфим. Руки сховані у кишені, куртка розстебнута. Голову опущено вниз. Він ще раз тисне на кнопку дзвінка і я злякано відскакую від дверей, притиснувши до губ долоню.

Іди! Чорт забирай! Йди звідси. Я не хочу зараз…

Єфим дзвонить ще раз і настає тиша. Крадусь до вічка і полегшено видихаю, коли бачу порожній майданчик за дверима.

Несуся на кухню.

Акуратно відсунувши штору стежу, як Єфим, поглядаючи на мої вікна, йде до машини. Сідає. Виїжджати не поспішає. Чого він чекає? Напевно, дзвонить мені. Але мій телефон уже кілька годин розряджений. Я планувала зарядити його у Матвія.
Невидима рука стискає шию і я осідаю на підлогу. Весь настрій звалився на дно, а хвилювання перетворилося на біль, що ниє. Давить на грудну клітку.

Якщо залишуся тут — безумовно збожеволію.

Розв'язую вузол пояса на талії й позбавляюся халату. Він залишається лежати на холодній кахлі на кухні, поки я йду за пляшкою вина, яку залишила на комоді.

Сподіваюся Матвій та його друг не образяться, якщо вино трохи випарується.

Забравши з собою вже відкриту пляшку, я повертаюся до спальні. Дістаю найкрасивіший комплект білизни та одягаюсь у нього. Груди одразу підстрибують вгору, а сідниці ховаються за прозорою сіткою. Кручусь. Дозволяю милуватися собою. Я гарна.

Потім на ліжко летять нові капронові колготки.

Чорні капрон спокусливо обтягує шкіру та ідеально підходить до моєї сукні. Волосся залишаю розпущеним. Трохи блиску, який я одразу стираю об шийку пляшки, роблячи ковток солодкуватого і лізу за останнім штрихом. Туфлі на шпильках. Я їх давно не носила, але шалено люблю. Сьогодні буду сама собою і начхати, якщо це комусь не сподобається.

Дзвінко стукаючи підборами по підлозі, впевнено йду до дверей. Мені легше. Напевно це все дивовижний смак солодкого вина. Або ...

Зачинивши вхідні двері, вже за хвилину стукаю у двері Матвія. Він одразу відкриває мені, ніби весь цей час стояв в очікуванні мене. Усміхаюся.

— Здуріти яка, ти гарна! — його голос огортає, змушуючи ще ширше посміхатися.

— Вибач, я трохи почала, — простягаю пляшку. — Сподіваюся твій друг не з гидливих?

— Він сьогодні не зможе прийти, — голос Матвія хрипить, а зелену райдужку його очей в одну мить поглинає чорнота. Його очі вже почали безсоромно роздягати мене.

Матвій кладе долоню на мою талію і ривком затягує до своєї квартири. За мною грюкають двері. Здригаюсь.

— Ти піздець яка гарна, — одна рука вплітається в моє волосся, а друга пробирається під сукні знаходячи сідниці. — Я навіть радий, що Мишкові сьогодні не вдалося прийти! Не доведеться ні з ким ділити твою увагу. Сьогодні ти лише моя!

Його тіло стикається з моїм і у вухах починає шуміти від насолоди. Пляшка з моїх рук кудись зникає і Матвій підхоплює мене на руки. Несе у кухонну зону. Всаджує на високий барний стілець.

Рецептори вловлюють запах їжі і я тільки зараз розумію, наскільки голодна. З їжею останнім часом я на «ви». Ніяк із нею не перетнемося. Але перебуваючи в жадібних обіймах Матвія, я не розумію чого більше хочу: є чи його?

— Тобою б повечеряв! — гарчить мені в губи. — Але ти просто мусиш скуштувати мою рибу. Я старався!

— Звичайно! — шепочу у відповідь.

— Давай не будемо квапитись. Хочу насолодитися тобою. — Посміхається. — Можна я тільки зніму цю сукню? — Просовує руки під тканину.

— Тоді нам не вдасться повечеряти! Під сукнею на тебе чекає сюрприз. — Грайливий настрій бере мене в обіг. Я не можу перестати кокетувати з ним. Я отримую задоволення від його реакції. Приємно, коли ти подобаєшся.

— Я хочу дізнатися, наскільки вистачить у мене терпіння. Зніми його!

Матвій відходить від мене. В очікуванні складає руки на грудях.

Зістрибую зі стільця і ​​піддягаю низ сукні. Повільно тягну його вгору, оголюючи тіло. Звільнившись від сукні, розвертаюсь до хлопця спиною, щоб він сповна насолодився виглядом. Вішаю сукню на низьку спинку стільця. Завмираю. Відчуваю, як збудження брюнета втискається в мої сідниці.

— Ідеальний сюрприз, — перекидає волосся на одне плече і веде губами по плечу, збираючи колючі мурашки. — Моя стриманість летить до біса.

— Помітно.

Ноги перестають тримати і я хапаюся на стілець, пригинаючись в попереку.

Я точно Його хочу більше!