BooksUkraine.com » Любовна фантастика » Підкорись нам, Алекса Адлер 📚 - Українською

Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

180
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Підкорись нам" автора Алекса Адлер. Жанр книги: Любовна фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 130
Перейти на сторінку:
Розділ 16

Подальше купання для мене обертається справжнісінькими тортурами. Не тими, що мучать тіло болем. Іншими. Тими, що доводять до нестями власними незрозумілими бажаннями. Болючим збудженням. Соромом. Безпорадністю. І чуттєвим неправильним задоволенням, яке я не повинна відчувати. Не повинна… Але відчуваю.

Розібравшись з тим, що я, виявляється, обох влаштовую, брати продовжують знущатися з моєї нервової системи. Називаючи це «купанням тендітної се-авін».

Їхні руки, здається, скрізь. Мене крутять і вертять, як їм заманеться. Торкаються. Утримують. Промацують лоно. І навіть, розсунувши мої сідниці, анус. Відверто показуючи, що так мене теж братимуть. По-власницьки пестять, досліджуючи мої реакції. І обговорюють їх між собою.

Рі-одо навіть розповідає братові, що мене треба збудити, щоб моє тіло виділило потрібну змазку для гладкого проникнення.

− Як на мене, тут зі змазкою все добре, − відразу притискає пальці до моєї промежини Са-оір. − Отже, наша самичка збуджена? От чому від її запаху всі мої інстинкти божеволіють?

– Так. Перед цим запахом важко встояти. Виявляється, нашому звірятку подобається підкорятися, − посміхається А-атон. − Адже подобається, Ліно?

І знову вони пильно дивляться на мене. Розглядають моє обличчя. А воно вже давно горить так, що обпалитися можна. І по тілу червоні плями пішли.

І що йому відповідати? Правду? Я сама її не знаю. Я не розумію, що зі мною відбувається. І від сорому згоріти готова.

− Як цікаво ти бентежишся? Але я запитав тебе, Ліно. Тобі подобається підкорятися? Правду кажи!

Доведена до краю їхніми безсоромними діями та власним бажанням, я випалюю, як на духу, те, що думаю насправді:

– Я не знаю, що відповісти, мій пане. Мені ніколи раніше це не подобалося. Я не вважала себе такою... покірною. І не відчувала нічого такого… Але з вами… я чомусь відчуваю збудження. Не розумію, чому. Але відчуваю. Напевно, зі мною циноти щось зробили. Змінили мене.

Мій голос тремтить від тієї дикої суміші емоцій, що вирують у мені. І я не знаю, чого мені більше хочеться. Плакати, чи благати їх продовжити?

− Циноти, кажеш? – примружується А-атон. З відвертим сумнівом.

Ловить пальцями мій сосок, перекочуючи його і трохи відтягуючи, зриваючи з моїх губ ще один тихий стогін.

− Можливо. Але у будь-якому разі нам із братом подобається твоя реакція на нас. Посмієш бажати когось іншого, будеш жорстоко покарана.

На підтвердження його слів Са-оір стискає мене так, що ребра тріщати починають. Ще й вискалюється загрозливо, змусивши мене злякано втягнути голову в плечі.

− Якщо посмієш, вмиєшся його кров'ю, звірятко. Зрозуміла?

− Зрозуміла, − поспішно трясу головою. Знову згадавши, у чиїх руках я знаходжуся.

− От і розумничка, − поблажливо посміхається А-атон. − Здається, ти вже досить чиста. Час переміститися в спальню. Брате, ти залишишся?

– Так. З того часу, як ти полетів, мені не було коли спати, − відповідає йому Са-оір, разом зі мною на руках підіймаючись з лави й вибираючись із басейну. – Тож не відмовлюся від кількох годин відпочинку. Тим паче якщо це наблизить нас до ритуалу. Адже крихітці треба звикати до нас двох. Командор Ренаіш замінить мене на цей час на капітанському містку.

Рі-одо теж вилазить із води.

А далі мене сушать, сушаться самі й забирають у ту саму спальню. У якій мені, як я зрозуміла, доведеться спати тепер разом із двома чоловіками. Тоді, як моє тіло досі дзвенить від невгамованого бажання.

− Залізай по центру, − каже Са-оір, принісши мене до ліжка.

Мені здається, чи це ложе ще більше, ніж у рі-одо в спальні? Гігантське просто.

− І прийми колінно-ліктьову позу. Грудьми притиснись до ліжка, – додає раптово А-атон.

Тривожно озирнувшись на нього, я ловлю суворий погляд. І, нервово глитнувши, покірно виконую його наказ. Заповзаю на середину ліжка та приймаю потрібну позу. Всім тілом відчуваючи їхні голодні погляди навіть на найінтимніших частинах свого тіла. Особливо на них. І знову згоряю від сорому.

Що рі-одо задумав?

Мабуть, не лише мене це питання цікавить.

− Що ти збираєшся з нею робити? − запитує Са-оір, завалюючись поруч зі мною. Проводить долонею по спині та стискає виставлені напоказ сідниці.

– Лише хочу підготувати один з її отворів. Ти ж бачиш, Ліна надто маленька, щоб прийняти нас без підготовки. Займаючись її проханням, я встиг зробити деякі покупки на станції цинотів. І придбав дещо з інтимних іграшок, які нам допоможуть. Чотжар мав принести їх разом із моїми речами.

Повернувши голову, я бачу, як А-атон підходить до стіни праворуч. Натискає на щось. Лунає тихе шипіння і в стіні утворюється ніша з полицями, на яких рівними стосами лежить одяг. А ще стоять якісь коробки. І саме з однієї з цих коробок рі-одо щось дістає. Після чого повертається до ліжка.

− Я заінтригований, − з усмішкою тягне Са-оір. − Розкажеш потім, що ж то за прохання було.

А мене накриває справжнісінька паніка, коли я відчуваю, як пружинить ліжко під ще одним чоловічим тілом. Навіть мого мізерного досвіду вистачає, щоб зрозуміти який саме отвір він мав на увазі. І це... лякає мене до дрожу. Я ж і до звичайного сексу завжди сторожко ставилася. Що вже казати про таке.

– Мій пане… – схлипую жалібно. − Будь ласка, не треба.

А наступної миті мою сідницю обпалює шпаркий ляпас. Зойкнувши від болю, я притискаюся обличчям до ліжка, ховаючи свій страх і сльози, що виступили на очах.

− Припини негайно! − карбує А-атон. – Це для твого ж добра. Ти не хочеш постраждати під час ритуалу?

– Не хочу, – схлипую жалібно.

− Отже, зараз розслабишся і перестанеш трястись. Нічого страшного я з тобою не збираюся робити. Лише трохи розтягну. Може, тобі навіть сподобається, − з цими словами він стискає мої сідниці, трохи розводячи їх. − Брате, потримаєш її.

− Чого ти боїшся, звірятко? – цікавиться Са-оір, присуваючись ближче. Сідає поруч, притискаючи однією рукою мій поперек. − До цього ж не чинила опору. Нам не потрібен твій біль. Лише покірність. Слухайся, і все буде гаразд.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 35 36 37 ... 130
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись нам, Алекса Адлер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Підкорись нам, Алекса Адлер"