Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аня.
Перша думка – це прийшов Ігор. Чоловік палко притискається позаду мене. До носа долітає неприємний запах алкоголю та міцних сигарет. Але ж Протасов не палить.
Це не він.
Стає бридко та гидко від свого промаху. Намагаюся швидко прибрати сторонні, нахабні руки з себе та гучно кричу:
- Облиш мене.
Все марно. Музика з'їдає мій голос.
Живіт скручує спазмом від липкого страху. Якщо я не зможу швидко скинути з себе ці бридкі, чужі долоні, то весь вміст мого шлунку, здається, вирветься назовні прямо зараз.
Мене охоплює та сама паніка.
Навколо нас натовп, але кожен ніби існує у своєму окремому світі, тому нічого не помічає. Настю так само не знаходжу очима біля бару. Чому саме зараз вона відійшла, трясця!
Я розумію, що сама не впораюся з наполегливим незнайомцем.
Дуже страшно. Але треба не стояти, а щось робити. Негайно.
Розвертаюсь на сто вісімдесят градусів і щосили штовхаю в груди порушника мого особистого простору.
Не діє. Він навіть не ворухнувся. Навпаки, намагається ще щільніше притиснутися до мене. Що ще зробити, я не знаю.
Страх починає паралізувати тіло. Перестаю чинити опір. З жахом чекаю, що буде далі. Обличчя незнайомця поступово наближається до мого.
Раптом хлопець прибирає від мене свої руки і летить кудись убік. Поруч із ним Ігор. Притискає його спиною до колони, ліктем упирається в шию. Щось кричить цьому недоумку на вухо. Хлопець киває. Ігор його штовхає кудись до охорони та прямує в мій бік.
У його очах вогонь. Злий вогонь. Він страшенно розлючений.
- Ти що робиш, Аня? А якби я не побачив? – кричить мені на вухо.
- Я просто хотіла потанцювати.
- І як? Потанцювала? - він все ще злиться, - потанцювала з якимось виродком, так? Насолоду отримала?
- Припини. - Мені боляче від його слів. - Я ні з ким не танцювала.
- Так звісно. Я все бачив.
- Що ти бачив? - Тепер починаю злитися і я. – Я нікого не кликала. Я була з Настею. Але вона пішла до бару, а я лишилася тут. Потім цей...
У горлі застряють слова. Тіло все ще відчуває той страх.
З усією образою та злістю б'ю Ігоря кулаками в його білосніжну сорочку, прямо в сталеві м'язи грудей.
- І взагалі, в чому я винна? - через біль, страх та злість продовжую свою гнівну тираду. - Ти сьогодні весь час зайнятий розмовами з друзями. А мені що робити? Сидіти і дивитись на твоїх подружок, котрі мені кістки перемивають? Або, як той пес, чекати, доки ти звернеш на мене увагу? Так я нагадаю, що це ти мене сюди привів.
Не зупиняюся, продовжую штовхати Ігоря. Виплескую на нього все, що накопичилося в моїй душі за цей вечір.
Протасов у відповідь не робить нічого. Лише слухає та дозволяє себе штовхати, бити в груди. В одну мить він припиняє все це, швидко хапає мої руки за зап'ястя та міцно притягує до себе. З'їдає мене своїми губами. Не дає зробити жодного подиху та вирватись з його полону. Перші секунди цього нахабства намагаюся боротися з ним. Я все ще зла, все ще вирує в крові адреналін.
- Аню, ніяка ти не собачка. Вибач мені. Дурень я. Забалакався з хлопцями, а коли зрозумів, що тебе нема поруч, пішов на пошуки. – Всі ці слова він кричить мені на вухо, бо музика все ще гучно волає навколо нас разом з шаленим натовпом. - Матвій підказав, що ти танцюєш унизу. Вже тут на танцмайданчику я побачив, як якийсь недоумок тримає свої руки на твоїй талії, а ти тим часом виляєш стегнами. Я просто озвірів від побаченого, приревнував. Я ж казав, ти – тільки моя. Моя. Розумієш?
Я злюсь на нього та водночас тану, наче лід, від таких слів Протасова.
Ревнує? Значить, я точно йому не байдужа. Це ж добре, так?
Мій хороший, мій ревнивий, мій жаданий, мій рідний Ігорю.
- Потанцюєш зі мною? – мене потроху відпускає вся ця бридка ситуація із незнайомцем.
Починаю гойдатися тілом у ритмі мелодії, що лунає зараз, поступово повертаючись до Ігоря спиною. Я відчуваю його погляд, який прикутий до моєї відкритої спини. Шкіра горить. Притискаю свої долоні до стегон та неспішно веду їх до талії, піднімаючи за собою низ сукні. Заманюю його, граюся з ним.
- Тихіше-тихіше, Аню. - Ігор різко тягне мої стегна на себе та втискається своїм пахом мені в сідниці. – Ти граєш з тигром, мала. Я ледве стримуюсь, щоб не задерти твою сукню і не ввійти по самі яйця в тебе прямо тут посеред натовпу.
Його грубість, нестримність та шалене бажання сильно збуджують мене.
- Моя – гарчить мені у вухо Протасов.
Ді-джей змінює швидкий трек на повільну композицію.
- Хочеш ще танцювати? - не випускаючи мене з обіймів, пропонує Ігор.
- Хочу. - Повертаюся до нього обличчям.
Мої руки на його плечах. Пальцями погладжую його шию по лінії росту волосся. Я знаю, як це йому подобається. Мої стегна тісно притиснуті до нього. Відчуваю його кам'яну ерекцію.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не мій мільйонер, Ірина Романовська», після закриття браузера.