Читати книгу - "Терпкий смак кохання, Ерін Кас "

— Угу, — від думок починає боліти голова.

— Головне — не робити дурниць, і вислухай усі сторони конфлікту.

— Ти не думала змінити майбутню професію?

— Е ні, я психолог у душі. Хочеш піду до тебе і буду заспокоювати?

— Ні, я в нормі.

— Ну от і добре, бо мені ще речі збирати.

Після прогулянки з подругою стало трішки легше, емоції заспокоїлись, але думок навалилося ще більше. Чому Ярослав не розповів мені про це, якщо усе в минулому? Навіщо приховував? Адже я питала і хотіла почути правдиву відповідь. Невже він справді так розважався? Як би гірко не було про це думати, але якась частина мене вірить Лільці, у її словах були нотки ревнощів. Їй не подобалося те, що Женя міг до мене залицятися. Єдине, що залишається — чекати зустрічі і зненацька поставити усі питання, щоб не відчувати себе обманутою.

Пізно ввечері, за традицією, кімната наповнюється мелодією смартфона. Люблю цю пісню, але зараз від її звуків тривожно. Я вирішила поговорити при зустрічі, тому збираю усю свою майстерність, щоб не видати паскудний настрій.

— Привіт, — приймаю виклик.

— Як справи? — запитує Ярослав. Його голос тихий та спокійний, а я ледь стримуюся, щоб не завалити питаннями.

— Добре. А в тебе?

— Збираюся додому. Чим займалася?

— Нічим особливим. Була вдома, — мого напускного спокою вистачає на кілька секунд. Усередині все кричить і рветься від бажання знати правду. Переконатися, що він чесний.

— І нікуди не виходила?

— Е-е-е, з Катею бачилася. А що?

— А з Лілею не бачилася? — ставить мене у безвихідь. — Чому не розповідаєш?

— Звідки ти дізнався?

— Це твоя відповідь?

— А ти мені про все розповідаєш? — роздратування стримати не вдається. Я не вмію вгамовувати емоції, коли це необхідно.

— Так, — видихає, — що у нас сталося?

— У нас? Нічого. Просто твоя сестра розповіла дещо цікаве.

— Не сумніваюся, — голос стає різким та суворим. — Через двадцять хвилин чекатиму тебе біля будинку, — він завершує виклик, не чекаючи моєї відповіді.