Читати книгу - "Зцілений тобою, Тетяна Котило"

Любомир відкинувся на спинку дивану та розстебнув верхній ґудзик сорочки. Нічим було дихати. Щось, наче труїло його. 

– Як же я втомився від усього. 

Альбіна сіла біля чоловіка та легкими погладжуваннями по його штанах, тихо прошепотіла:

– Тобі потрібно відмовитись від неї. Інакше все повториться. – отруйною змією заповзала в свідомість, аби тільки переманити на свій бік. Вона провела рукою вздовж його ноги, торкнувшись на кінець – паху. Знала, що і як робити, бо досконало вивчила сторони чоловіка. Повністю володіла ситуацією і була впевнена, що ніщо не змінить цього.  

***

    Свій вибір Мар’яна зупинила на шовковій смарагдовій сукні, що сягала нижче колін. Почувалася в ній комфортно та напрочуд вільно. На жаль, не могла сказати цього самого про свій внутрішній стан. Хвилювалась, бо знову йшла на світський вечір, з якими поки що не могла зріднитись. Цього разу йшла з Дем’яном. Здавалось чоловікові було байдуже в чому вона буде одягнена і, як триматиметься. Головним було те, що вона погодилась піти з ним. Мар’яна хотіла, аби зараз на порозі квартири з’явився Любомир і заспокоїв її. Нехай би це були чергові настанови, які встигла й так засвоїти. Нехай би це був звичний погляд, яким дав би зрозуміти, що зі сукнею вона вгадала. І ще безліч – нехай. Їй необхідна була його присутність. Його оцінка. Необхідний був – він сам.

–  Не можна бути такою красивою. – натомість компліментами засипав Дем’ян.

Від цього також було приємно, бо ж однаково залишалась жінкою. Дем’ян увесь вечір не випускав її руки. Тримав бережно, наче була з кришталю. Присутніх ставало все більше від чого Мар’яна трохи почувалась незатишно. Вона оглядала всіх цих людей і розуміла, що ні чим за них не гірша. Зовнішній вигляд на рівні, якщо не кращий, проте не статус. Цікаво, щоб їй сказав Любомир, підслухавши нав’язливі думки. Тут доля не скупилась на сюрпризи. Серед сотні заможних осіб, Мар’яна помітила його. Звісно був не сам, а в супроводі Альбіни.

– Ти не казав, що також будеш. – шепнула, коли опинились наодинці.

– Не хотів тебе хвилювати. Маєш надзвичайний вигляд. – почула те, що так бажала. Те, що заспокоїло і додало впевненості. – Вище носа. Ти гарно тримаєшся.

– Дякую. Це те, що я хотіла почути. – хотіло вирватись з вуст, натомість сказала інше. – Я знаю.

Помітивши Альбіну, що мило розмовляла з Дем’яном, Мар’яна втратила настрій.

– Не зважай. Її цікавлю тільки – Я. 

В цьому й проблема. – кричала душа. Бо мене також. Якщо зізнається, всьому прийде кінець. Він досі тримав оборону, досі заперечував будь-які почуття стосовно неї. Прокрастись до його серця виявилось важче, ніж думала.

Після завершення вечора, Дем’ян запросив Мар’яну до себе.

– Змушена відмовитись. Мені завтра вранці на роботу. Хочу виспатись. Сподіваюсь, ти зрозумієш?

Дем’ян вагався, адже не хотів відпускати дівчину. Надто припала до душі. Але й тиснути не хотів, аби зовсім не відлякати.

– Мій водій відвезе тебе. Але завтра обіцяй, що пообідаємо разом.

– Обіцяю. Дякую за вечір. Він був прекрасним. – Мар’яна нахилилась для поцілунку, адже розуміла, як потрібно поводитись з чоловіком, якому подобалась. Він також їй подобався, втім не так, як Любомир. Той встигнув заповзти в усі куточки підсвідомості та душі. Жив там, господарюючи, як заманеться його примсі.

Любомир випровадив Альбіну додому, бажаючи побути на самоті. Жінка пручалась, але усе-таки пішла. Коли сідала в авто, краєм ока помітила дівчину в смарагдовій сукні. 

– Стерво. – прошепотіла, зціпивши зуби, бо в образі нічної гості впізнала Мар’яну. – То он, чому ти випровадив мене. Чекав на неї.

Альбіна завела двигун і натиснула на газ. Авто зірвалось з місця ледь не збивши дівчину. Через увімкнені фари Мар’яна не бачила, хто був за кермом, втім страху набралась чималого.