Читати книгу - "Зіграй мою наречену, Холод Влада"

Крізь сон я відчував, що мене хтось гладить по голові. Усміхнувся, все ще не відкриваючи очей. Якщо я вдома, то це має бути Надя...

Пам’ятаю, що вчора, коли Надя обманула мене і сказала, що нічого до мене не відчуває, в першу чергу я хотів піти кудись і напитися. Однак потім я згадав, що стралося буквально на днях, коли я зробив подібний вибір.

Авжеж, навряд того разу все обійшлося простим віскі. Зараз я взагалі думаю, що то Маша підсипала мені щось, бо я взагалі нічого не пам’ятав.

— Сергію, вставай, — вона обережно торкнулася мого плеча.

Я чув ніжність в її голосі і це ще раз доводило те, що насправді вона щось до мене відчуває.

Я поклав долоню на її руку на моєму плечі, розплющив очі і подивився на неї.

Надя сиділа біля мене на моєму ліжку.

— Ти мені подобаєшся, — сказав я, не відриваючи від неї очей.

— Ти обіцяв більше цього не казати, — вона відвела погляд.

— Я подумав, що раз ти обманула мене вчора, то і я не зобов’язаний дотримуватися того слова. Я не відступлюсь, Надю.

— Ти запізнишся, — вона хотіла встати з ліжка, але я не прибирав своєї руки з її долоні.

Я не тримав її, а просто намагався показати, що не хочу, щоб вона йшла.

— Завтра теж... Розбудиш мене? — запитав я.

— Якщо ти так цього хочеш, — вона кивнула, все ще не дивлячись на мене.

— Добре,  — я усміхнувся і відпустив її руку.

Вона мельком глянула на мене, а потім встала з ліжка і швидко пішла з кімнати.

Я встав, вийшов з кімнати, пройшов до ванної, прийняв душ, вдягнувся і пішов на кухню.

З’їв овсянки. Не дуже  її люблю, але Надя сказала, що не дуже корисно кожного ранку їсти різні варіації яєшні. Мені подобалося, що вона піклувалася про моє здоров’я.

Я був впевнений, що вона дійсно відчуває до мене щось подібне до того, що я сам відчуваю до неї.

Але була якась причина, через яку вона не хотіла відкритися.

Можливо, вона просто не довіряла мені і дійсно думала, що все це надто несерйозно.

Я ж вирішив просто почекати. Я не буду відступатися від своїх слів. Вона побачить, що мої почуття справжні. Рано чи пізно, вона зрозуміє.

***

На роботі я в першу чергу викликав слюсаря. Я хотів, щоб він змінив замок в моєму кабінеті. Не хочу, щоб хтось міг увійти сюди без мого дозволу.

Можливо, у мене почалася параноя, однак, пам’ятаючи досвід п’ятниці, я хотів знизити ризики до мінімуму.

Потім я подзвонив у відділ кадрів. Попросив, щоб дали об’яву щодо секретарки, а ще краще — секретаря. Точніше, першого помічника. З цими секретарками завжди самі проблеми. Буде легше, якщо біля мене буде якийсь молодий хлопець, який хоче набратися досвіду роботи на великій фірмі.

Наступним моїм кроком мав стати аналіз віскі. Я хотів перевірити, чи не підсипали мені щось. Однак пляшки вже не було. Я не пам’ятав, скільки я випив, однак навряд би я прикінчив дві третини пляшки: саме стільки там залишалося до того мого «сеансу».

Отже, якщо пляшка зникла, то скоріш за все мені дійсно щось підсипали. Мотиви я бачив лише у однієї людини. Маша, котра потім якимсь чином привезла мене до своєї квартири.

Хоча, можливо я просто загрався в слідчого. Бо прибиральниця легко могла прибрати алкоголь і, наприклад, віднести моєму братові. Таке вже траплялося і не раз.

Тоді, якщо я зараз прийду до нього і він скаже, що пляшка у нього, то є декілька варіантів. Перше — він ніяк не пов’язаний з цією історією. Але тоді в пляшці все ще буде щось підмішане і я зможу зробити аналіз. Тоді все це — справа рук тільки Маші.

Другий — він був замішаний в цій історії і  тоді він би підмінив пляшку, або саме віскі і на аналізі воно буде нормальним. Так він змусить мене думати що в мене дійсно паранойя.

Третій — він може бути замішаним, але все одно залишити пляшку прямо зі снодійним. Так він ще більше відведе від себе підозри, бо ж було б логічно замінити пляшку.

А може він взагалі сказав її викинути? Хоча це було б дивно. Він так ніколи не робив і так мої підозри тільки підсиляться.

Але хоча б спробувати дізнатися було б логічно.

Я кивнув сам собі і пішов до кабінета брата.

Андрій виявився там.

Я окинув поглядом приміщення і таки помітив свою пляшку.

— Чому мій віскі знов у тебе? — сказав я, навіть не привітавшись.

— По тій самій причині, що і зазвичай, — він подивився мені в очі. — Ти надто багато п’єш. І які б відносини між нами не були, ти все ще мій брат. Я не хочу щоб ти отримав виразку чи ще щось, що там буває від алкоголю...

— Цироз, — виправив його я. — Від алкоголю буває цироз печінки, а не виразка.

— Авжеж, — він кивнув. — Завжди ти знаєш більше, ніж я. І при цьому зовсім не докладаєш жодних зусиль.

— І тебе це злить, — додав я.