Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

— Ну вибач-вибач. Просто стало цікаво.

— Я говорила з… Назаром, — знову збрехала дівчина, хоча ще вранці була рішуче налаштована сказати сестрі всю правду про них з Дмитром. Але ситуація з мамою трохи змінила ці плани.

— Ти мабуть жартуєш? — скептично підняла брову Рита, — він ж тебе надурив, має іншу дівчину. І буквально декілька годин тому ти сказала, що у вас різні життєві цінності. А тепер ти за ним сумуєш?

— Ну ось така я дурепа, що зробиш, — Марта розвела руками, — все-таки щось мене тягне до нього, а його до мене. І отак мучимось. Але що зробиш… колись-таки це закінчиться. Напевно.

— Ясно, — Рита провела сестру поглядом, а Марта лиш важко видихнула. Їй вже дуже це все набридло.

Далі вечір пройшов спокійно. Лягаючи спати, як і колись в одній кімнаті, дівчата продовжували згадувати свої минулі дитячі моменти. Насміявшись від душі, врешті обоє заснули. Десь серед ночі Марта прокинулась від спраги. Вона була повернута до стіни і довго вагалась, йти попити чи ні. І коли нарешті наважилась і захотіла підвестись з ліжка, то застала Риту з її телефоном в руках.

— Що ти робиш!? — скрикнула дівчина і ввімкнула світло біля ліжка.

— Брехуха, — коротко відповіла їй сестра. На диво, більш-менш врівноважено.

— Віддай сюди, — Марта підірвалась і вихопила телефон з рук сестри, — вже зовсім здуріла?

— Я не можу в це повірити, — Рита сіла на своє ліжко і потерла лице руками, — ти стільки часу мені брехала? І все-таки ви з Дмитром разом?

— Досить! — Марті ввірвався терпець і більше вона не могла це тримати в собі та приховувати, — так, зараз ми разом. Але! Це сталося вже після того, як ми отут в цьому коридорі про це говорили. Я до останнього намагалась цього уникнути, бо знала, як тобі це буде неприємно. Але Дмитро не давав мені проходу. Коли ви розлучились, я всяко підтримувала тебе, бо ти моя рідна сестра. Проте потім я почула й інший бік вашої ситуації. І зрозуміла, що винні ви обоє, тому когось звинувачувати немає сенсу. Я не хотіла зробити тобі боляче чи зрадити тебе, ніколи. Але я теж людина, я теж дівчина… і мені подобається, коли  до мене фліртують та заграють. І я таки здалася. Це не назло тобі чи ще щось, це просто мої почуття. Хто ж знав, що станеться так по-дурному і вони будуть до Дмитра.

— А як же Назар? — на диво для Марти спокійно спитала сестра, — для чого ви одружувались? Хіба там у тебе не було таких почуттів?

— Ох Рито, — Марта теж сіла на ліжко і прикрила лице рукою, — це моя найбільша таємниця від вас. Цей наш шлюб… був несправжнім, фіктивним. Заради спадку його дідуся. Який він так і не отримав. Це був не шлюб, а пекло. Але по угоді ми мали прожити разом декілька років, тому це все було так довго, — вона вирішила упустити пункт про народження дитини.

— Справді? — дівчина була щиро здивована, — ну тоді ви дуже хороші актори, бо вірили в ваше кохання всі.

— Ну, Назар справді мене кохав. Вже давно, ще з університету. Я це помічала, але дуже хотіла ігнорувати. Бо бачила в ньому лише гарного друга. А потім вийшло що вийшло.

—  Яке ж життя все-таки непередбачуване, — засміялась Рита.

— Ти не злишся на мене? — якось сухо спитала дівчина.

— Не знаю. Мені і хочеться, бо Дмитра я дуже кохала. Але після всього цього… після твого зізнання… мені ніби полегшало. Чесно, тоді я була просто в якійсь незрозумілій люті. А тепер ніби очі відкрились, яка ж я була ідіотка. То той великий букет Дмитро прислав тобі? А я як дурепа поперлась в той ресторан. Як же мені тепер соромно за все те, що я говорила і робила.

— Рито, — Марта сповзла зі свого ліжка і підсунувшись по підлозі до сестри, поклала руки їй на коліна, — ти не уявляєш, як мені було весь цей час важко. Особливо після нашої сварки. Я не хотіла тебе втрачати, але й з Дмитром… хотілось знати, що може бути далі. Розумію, як це може виглядати.

— Не вибачайся, ти що. Ти маєш повне право бути щасливою з ким завгодно. Це ти маєш мене вибачити за неадекватність. Таку як я ще треба пошукати.

Вони обоє засміялися і дівчина обійняла сестру. Рита ж зробила те саме. І вперше за довгий час Марта відчувала абсолютний спокій на душі. Їй так було це потрібно - просто щиро поговорити з сестрою і все пояснити. Гора з їїї плеч зникла і їй більше не доведеться нічого вигадувати чи ховатися. І Рита нарешті за довгий час зможе спати спокійно і не згадувати своє минуле, бо змогла його відпустити та рухатись далі.