Читати книгу - "Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута"

Дорога до відділку видалась швидкою. Для того, хто був настільки різкий у висловлюваннях, Велс був досить обережним водієм. Він не набирав високу швидкість, не входив у віражі та в принципі намагався бути обачним. Й навіть коли ми вже зупинилися перед дверима — не спішив злазити, а повільно стягнув із голови шолом і повернувся до мене лицем. Певно резинка, якою він стягував хвіст, впала, бо в наступну мить на гострі вилиці опустилися довгі пасма волосся. З ними, погляд Велса став навіть якимось добрішим та… втомленим…?

— Дякую, що підвіз. Без тебе було б важко шкутильгати сюди, — промовила, злізаючи з мотоцикла на землю. Коліна все ще добряче боліли, особливо праве. Схоже, найближчі декілька днів доведеться лікувати його. — Що я тобі винна?

— Чого не зробиш аби допомогти нашим доблесним слідчим, — жартома кинув чоловік, спираючись на своє кохання ліктем. Тонкі довгі пальці доторкнулися ключа та ледь помітно провели по літері “А”, яка була написана на дармовису. — Так хочеш віддячити?

— Не люблю бути в боргу, — знизала плечима, зручніше перехоплюючи пакет з тортами. Хотілося хоча б пригостити кавою за те що двічі вдарила. — Так що? У нас тут на вході є кавовий апарат, можу пригостити на дорогу. 

— Думаю, це не сама вдала ідея, — протягнув Велс, вдивляючись поглядом у високі стіни. — Не люблю людні місця.

— Там не так страшно, як здається... Ходімо, — вичавила з себе посмішку, шкутильгаючи до входу. Побачивши це непорозуміння, мій рятівник підхопив мене за лікоть, стискаючи  сильними пальцями його мало не до болю, й вихопив подарунок Джері з рук. — Полегше, а то до колін додасться лікоть…!

— Вибач, професійна звичка... — послабив хватку й люб'язно відчинив двері. На мій подив, у холі вже не було зовсім нікого. Навіть міс Нея кудись відійшла.

— Ким працюєш? Рятівником? — посміхнулась, засовуючи гроші в автомат й чекаючи доки він заварить нам каву. 

— Поки що безробітний. А так, граюсь із каменем. Надгробні плити оформляю, — сперся він на стіну, притуляючись краєм чола до холодної поверхні. — А що, собі хочеш замовити? 

— Та я якось не збиралась ще помирати, — винувато протягнула чоловікові стаканчик і стала сьорбати зі свого. Кава обпікала губи, але принаймні не була такою бридкою, як холодна. — Як тільки збиратимусь — напишу заповіт на твоє ім'я. 

— Ти пообіцяла! — весело зауважив Велс і відсалютував мені кавою. 

— Есміно? — почувся зі сходів голос містера Санктуса, змушуючи повернути обличчя в його бік. Мого рятівника добряче пересмикнуло від громового голосу,  він косо посміхнувшись мені та швидко вийшов за двері без жодних слів. — Що це з тобою? 

— Гололід та неочікувана зустріч, — розчаровано відповіла, дивлячись вслід  Велсу, який за ці десять секунд встигнув уже вискочити на мотоцикл. І чому він так злякався Сема?  — До весілля заживе. 

— Чийого? — шоковано вдихнув Семюель, швидше спускаючись вниз.

— Твого, звичайно, — відповіла, здивовано здіймаючи брову. — А де Джері? Я йому тут хабар принесла. Він тепер в боргу переді мною.

— Джері!!! — крикнув Сем на всю контору, змушуючи зморщитись від гучності.  До такого мої барабанні перетинки не були готові. Джері певно теж, бо він моментально прибіг на перший поверх, шукаючи катастрофу. — Ще раз пошлеш її кудись без мого відома, я сам пошлю тебе — морг мити. 

— З моїм то нещасним носом?! — обурився Джері, шморгаючи ним. — Я навіть з відбитим нюхом чую той сморід! Вам мене взагалі не шкода?! 

— А тобі її не шкода? Всі коліна побила через тебе! — не на жарт завівся некромант. Міс Нея побачить, скаже, що ми її улюблену дівчинку хочемо в могилу звести! Ти то через вікно цибнеш, а мені слухати весь вечір. 

— Якщо хочете, можу і вам відчинити шлях до відступу, — буркнув перевертень, забираючи зі столу коробки з тортом і швидко здіймаючись сходинками угору. Семюель зробив глибокий подих, махнув рукою та пішов до себе поки ще залишились нерви.  — А ще краще Лоріана позву, хай забирає свою недобиту Фіалку, поки ще щось не розбила. 

— Почекай-но, хай я доберусь до бібліотеки... — пробуркотіла, рефлекторно шукаючи чим би кинутись. Поруч нічого не було. — Тобі пощастило, що коліно болить. Хвостатий. Хотіла б я побачити, яка нещасна зможе терпіти тебе...

— Хвіст коханню не заважає! Що ви розумієте, то інтимна деталь в стосунках, щоб надати їм нових барв! Це вам не одна і та ж Фіолетова шевелюра перед очима! 

— Каже мені чорна пума! — аж обурилась від такої претензії. — Ніколи не очікувала, що мені прилетить за сіру одноманітність...! Скажений кіт!

— Колюча Фіалка! 

— Облізлий блохастик!

— Не правда! Я тільки вилиняв! — витріщився Джері зі сходів і закричав на всю контору по прикладу Семюеля. — Рейн! Іди забирай своє ходяче нещастя! 

Нахабна котяча морда висунула мені язик і зі своїм тортиком сховалася за стіною, залишаючи мене наодинці з кавою. Це ж треба так? Я йому послугу зробила, а він ще й виставляє мене поганою. Це тільки перевертні так вміють. І то не всі! 

— Чого це вона "нещастя"....? — втомлено позіхнув Рейн, спускаючись сходами. Смарагдовий погляд ледь зачепився за мій пом'ятий вигляд і його ніби током вдарило. — Що сталося? Ти ціла?

— Коліна побила, а так нормально... — м'яко посміхнулась, радіючи його обличчю. —  Допоможеш піднятись в кабінет? В мене там еластичний бинт мав валятись. 

— Допоможу, — хитнув головою чоловік і підійшов впритул, обіймаючи за талію. — Тримайся міцніше, добре? 

Міцні руки підняли мене угору, аби я схопилась за шию і ми пішли в кабінет. Чи то йому дійсно не було важко, чи то йому так подобалось відчувати себе чоловіком поруч зі мною, але на блідуватому обличчі не виднілося жодного докору. Навпаки. Здавалося, що від нашої близькості уся втома зійшла з нього пеленою. Він тепло посміхався, періодично торкався губами  мого плеча та оживав на очах.  

Двері до мого кабінету повільно відчинилися. Рейн обережно вніс мене всередину й посадив на стіл, ледь цілуючи в щоку. Теплі пальці м'яко торкнулися шиї, здіймаючи обличчя вище. Я потягнулася до його губ, але перш ніж встигла зробити бажане, збоку почувся сонний голос Айрона: