Читати книгу - "Примхлива мрія, Agrafena"

– Він заслужив на це, – похмуро зиркнув на мене Пашка, і знову потяг за собою. – Він цілував чужу дружину.

– Ну, скажімо, не цілу дружину, а тільки її руку.

– Не вистачало ще, щоб він цілував всю дружину, тоді б точно парою синців не відбувся. Я б його по стіні розмазав.

– Можливо, це він би тебе розмазав, – заграв у мені дух сперечання. Хоч я і впевнена – той чоловік моєму хлопцю взагалі не суперник. Чому я так вирішила – гадки не маю.

– Чи не хочеш ти сказати, – оманливо спокійним голосом поцікавився чоловік, – що я не можу постояти за свою дружину?

– Ні, не хочу, – безтурботно запевнила я, – постояти ти можеш, і посидіти, і навіть полежати. Що тут складного?

– За що ж мені таке покарання на мою нещасну голову!? – тяжко зітхнув Павло.

– Ніхто тебе не змушував зі мною зв'язуватися, – я щиро образилася.

Обурюється, наче я сама на цю його нещасну голову залізла.

Пашка лише докірливо зітхнув і мовчки випхав мене за наступні двері.