Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Ребекка підвела голову.

― Е-е-е… кланяюсь!

І щойно дівчина витріщилась на його обличчя, у її голові тут же пронеслося: «І все-таки! Він же зовсім не схожий на Лю Сюаня! Тобто… на самого себе із людського життя!.. вони абсолютно різні зовнішньо! Як… як таке взагалі можливо?!»

Та, второпавши, що витріщається на нього занадто довго і занадто підозріло, дівчина поспішила висунути чергове виправдання:

― Ви надзвичайно красивий повелитель, Багряний провіснику!

«А-а-а! Який жах! ― тут же зазвучало в голові у Бенсон. ― Не могла щось краще придумати?! Красивий?! Серйозно?! І відколи ти вважаєш його таким?!»

Мін Чжень, схоже, не мав наміру слухати іще які-небудь вибрики, тож просто розвернувся і направився до стола, залишивши Ребекку валятися на підлозі. Слідкуючи за ним очима, дівчина угледіла на його руці батіг Одного шансу і могла заприсягнутися, що, якби він у ту мить був людиною, то точно зловтішно усміхався б!

― Бек, чому ти лежиш на підлозі? ― почулося раптом ззаду.

То був голос Рейчел, а слідом ще прозвучали кроки, і Бек вже здогадалася, що це Хуа Ян.

Дівчина підозрювала, яке в нього зараз буде обличчя, тож поспішила скочити на ноги і закричати:

― А… це! Я перечепилася через свою ногу! ― дівчина, кинувши швидкий погляд на Рейчел, перевела його на Хуа Яна, аби змусити його дивитися на неї, а не шукати очима Мін Чженя, як винуватця її падіння. Тепер, знаючи їхню історію, Бек боялася, що між ними двома знову може спалахнути сварка. ― Самі розумієте, невдача і всяке таке… хе-хе! ― знизила плечима Ребекка, говорячи максимально ніяковим і неприроднім голосом.

― Ох… ― зітхнула Рейчел, беручи дівчину під руку. ― Ходімо вже снідати.

Як тільки вони сіли за стіл (Ребекка весь час не зводила погляд з Мін Чженя, котрий зовсім не дивився на неї, а смакував чорну субстанцію із бокала), у трапезну увійшли Лі Тун та Лі Дун, а між ними дріботіла Цзиньань із перев’язаною білим бинтом головою в ділянці очей.

― Братик Хуа Ян, ― пропищала вона дзвінким голосочком. ― Не сварися з братиком Мін Чженем.

Відпустивши руку Лі Туна, вона потягнула Лі Дуна вперед.

― Цзиньань, зажди! ― крикнув той.

Хуа Ян вийшов уперед, аби з’явитись у них на шляху.

― Ми і не сваримось, ― запевнив він, нахиляючись над дівчинкою. ― З чого ти узагалі таке взяла?

Дівчинка миттю вхопила його за долоню і сказала:

― Йдемо їсти!

Бек здивовано спостерігала за усім цим. «Чорт візьми, стільки усього сталось, а всі ведуть себе так, наче нічого не було! Ми просто сидимо тут і їмо…» ― подумавши про це, Ребекка втупилась у свої тарілку з овочами.

― Бек, все гаразд? ― поспішила поцікавитись Рейчел, котра сиділа по праву руку від неї, будучи єдиною межею між нею і Багряним провісником.

В ту ж мить Хуа Ян, котрий вже встиг посадити Цзиньань і сісти самим по другу сторону стола, запитав:

― Хтось знає, де Адам?

Дух взявся озиратись в надії, що інфеніст скоро зайде в трапезну. Тоді Рейчел сказала:

― Він пішов.

Хуа Ян швидко перевів на неї погляд:

― В сенсі пішов? Куди?

Рейчел взялася копирсатися виделкою у своїй страві.

― Він мене знервував і… коротше, я сказала йому забиратися геть.

― Що?! ― з докором скрикнув дух Вогню. ― Рейчел!

― Що «Рейчел»? ― бовкнула дівчина, беручи в руки виделку з овочами. ― Він мене вже давно дратував. Такий весь загадковий. Якби ти чув, що він казав перед дверима…

― А-Ян, ― раптово прозвучав непохитний голос Мін Чженя. Він змусив усіх не тільки замовкнути, а й взагалі перестати рухатися і навіть жувати.

«А-Ян? ― подумала Ребекка, дивлячись на Багряного провісника периферійним зором. ― Відколи він його так називає?»

― Не думаю, що варто обговорювати зникнення твого товариша за столом. Пропоную спершу доїсти, ― чітко проказав Мін Чжень, ― а тоді обговорювати усе інше.

Звучало те все ну зовсім не як «пропозиція», а скоріше як «наказ». Та тим не менш, Бек втупилася у свою тарілку і взялася перебирати їжу в надії проковтнути хоча б щось, хоч і знала ― через ком в горлі вона не зможе з’їсти нічого. Голову пронизали думки. «Треба ж. Раніше я навіть не здогадувалася, через що він пройшов. Цей а-Чжань… надзвичайно жорстокий тип! Але хто ж це такий??? А принц… чорт візьми, він же такий схожий на Хуа Яна!» ― подумавши про це, дівчина перевела погляд на духа Вогню.

Він сидів поруч із Мін Чженем, допомагаючи Цзиньань їсти. Хоч дівчинка тепер нічого не бачила, бо її очі було забрано з допомогою дуже сильної темної магії, за ніч мала добре відпочила і зараз мала більш-менш нормальний настрій. «Імовірно, саме так діє підтримка близьких людей. Або вона просто знає, що рано чи пізно вони знайдуть вирішення і повернуть їй очі. Все-таки у свої 9 вона вміє насилати закляття і, зрештою, може укласти на лопатки здоровенного мужика, ― подумала Ребекка, запихаючи виделку з їжею в рот. ― Або ж… в силу свого віку вона просто не здатна довго на чомусь зациклюватися».