Читати книгу - "Помста для Роуз, Юлія Богута"

— Пам’ятаєш мене? — запитав він, шукаючи у віддзеркалені відповідь. 

— Пам’ятаю, — ледь змогла вимовити. Його пальці обережно провели вздовж шраму, і я стиснула кулаки, тільки щоб не відсунутися в цей самий момент від болю.

— Вибач, що не зміг витягнути тебе вчасно, — прошепотів він надламаним голосом, поки моє серце заходилося, пропускаючи удари на своєму шляху. 

— Знаю, зараз не найкращий час для розмови, але... я скучив за тобою, Лі, — додав він, пронизуючи мене до нутра. Його слова вдарили сильніше, ніж я могла витримати. Сльози підступили до очей і я ледь стрималась, щоб не дати їм впасти на щоки.

Раптовий стук у двері змусив нас обох здригнутися та налякано відсунутись один від одного.

— Роуз! Ану вилазь звідти, там уже Дан прийшов. Ми йдемо на сцену! —  долинав із коридору голос Лейли, поки я дивилася на Вільяма.

— Зараз вийду, — відповіла я, намагаючись тримати голос рівним. На коридорі почулося тихе буркотіння та звук стихаючих кроків. 

— Скажи щось… будь ласка…? — прошепотів чоловік,  порнизуючи своєю безоднею. 

— Дякую, що врятував, Хевене. 

Тихий голос вдарявся ледь чутною луною об стіни, подібно до моїх думок. В пересохлій горлянці застрягло стільки слів, що я навіть боялася розтулити рота й мовчки дивилася на того, хто був для мене усім.