Читати книгу - "Ресторан на краю Всесвіту"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зі стелі звисали незакріплені дроти, на долівці лежала купа нікому не потрібних деталей, а панель програмування звисала з ніші у стіні, де її слід було надійно закріпити.
Після відвідин верфі, на якій велось спорудження корабля, молодший бухгалтер “Небезпечної зони” домагався у бригадира будівельників, щоб той йому пояснив, якого дідька вони встановлюють особливо дорогу систему телепортації на кораблі, якому доведеться здійснити тільки одну космічну подорож, і навіть ту без команди на борту. Бригадир пояснив, що система телепортації дісталася їм з десятипроцентною знижкою, а бухгалтер пояснив, що це не має ніякого значення; бригадир у свою чергу тлумачив тому, що це найкраща, найпотужніша і найдосконаліша система телепортації, яку можна купити за гроші, а бухгалтер пояснив, що грошей на це немає; бригадир переконував, що людям все одно треба буде заходити і виходити з корабля, на що бухгалтер відказав, що на кораблі до послуг бажаючих є чудові двері; бригадир сказав, що бухгалтер може піти і прополоскати свої мізки, а бухгалтер попрохав бригадира не дивуватися, що зліва до його пики наближається сендвіч у вигляді кулака. Коли взаємні пояснення вичерпалися, роботу над встановленням системи телепортації припинили, що врешті-решт звелося до непримітного запису у переліку видатків “загальні витрати на пояснення”, який обійшовся вп’ятеро дорожче від початкової ціни системи.
– От чортові діти, – вилаявся собі під ніс Зафод, коли вони разом із Фордом намагалися дати лад покрученим жмуткам дроту.
Через якийсь час Форд попросив його відступити вбік. Він вкинув до пристрою монету і покрутив вмикачем на відвислій панелі управління. Щось хряснуло, блиснуло, і монета щезла.
– Хоча б це працює, – сказав Форд, – втім, тут бракує системи визначення напрямку телепортації. Система телепортації без такої програми визначення траєкторії може закинути нас... ну, просто будь-куди.
На екрані наближалося велетенське сонце Какрафуна.
– Начхати, – відповів Зафод, – яка різниця, куди ми подамося.
– І крім того, – сказав Форд, – ту немає автоматичної системи. Усі ми не можемо звідси вибратися. Хтось повинен залишитися і увімкнути цей пристрій.
Роздуми довго не тривали. Сонце на екрані все збільшувалося.
– Агов, Марвіне, друже, – весело гукнув Зафод, – як ти себе почуваєш?
– Уявіть собі, дуже погано, – промимрив Марвін.
Трішечки згодом концерт на Какрафуні досяг непередбаченої кульмінації.
Чорний корабель з єдиним понурим пасажиром на борту згідно з графіком упав у ядерну пічку Сонця. Масивні сонячні протуберанці простягнулися на багато мільйонів миль у безповітряному просторі, викликавши захоплення, а у кількох випадках і смертельні опіки у тих любителів покататися на сонячних хвилях, які трималися поблизу сонячної поверхні, очікуючи цього моменту.
За кілька секунд до того, як світло сонячних протуберанців досягло Какрафуна, пустеля, яка здригалася від музики, дала глибоку тріщину.
Величезна, а тому й не помітна досі на приладах підземна річка вирвалася з глибин на поверхню, і ще раз кілька секунд після цього з тріщини у землі на сотні футів у повітря піднялися мільйони тонн кипучої лави. Одразу ж стався величезної сили вибух, луна від якого оббігла усю планету – це випарувалася річка на поверхні і глибоко в землі.
Ті, хто стали свідками цієї події і залишилися живими, а їх було небагато, божилися, що сто тисяч квадратних миль пустелі піднялися у повітря, наче млинець завтовшки в милю, перевернулися у повітрі на другий бік і знову впали на поверхню. Саме у цю мить сонячна радіація проникла через хмари випаруваної води і досягла землі.
Через рік сто тисяч квадратних миль пустелі потопали у квітах. Хімічний склад атмосфери навколо планети дещо змінився. Влітку не так яскраво світило сонце, взимку не так сильно дошкуляли морози, приємний дощик випадав частіше і поволі пустельний світ Какрафуна перетворився на райський куточок. Навіть телепатичні здібності, які прокляттям лежали на мешканцях Какрафуна, від вибуху такої сили зникли назавжди.
Представник “Небезпечної зони” – той, який перестріляв усіх екологів – як подейкували, казав, що “розвага цілком вдалася”.
Багато людей зворушено говорили про цілющу силу музики. Кілька скептично настроєних науковців уважніше вивчили запис того, що відбулося, і потім стверджували, що вони виявили слабкі залишки потужного штучного створеного Поля непередбаченості, які потрапили сюди з найближчої ділянки космічного простору.
РОЗДІЛ 22
Артур прокинувся і одразу ж пошкодував про це. Йому доводилося прокидатися з похмілля, але щоб було аж так важко, то ніколи. А зараз було справді важко, страшенно важко. “Промені телепортації матерії, – подумав він, – це куди неприємніше, ніж коли тебе добряче торохнуть по голові”.
Не маючи найменшого бажання навіть поворухнутися через те, що у скронях йому рівномірно гупало, він просто лежав і думав. З усіма видами транспорту біда у тому, думав він, що жоден з них не вартий того клопоту, аби користатися ним. На Землі – коли ще існувала Земля, до того, як її знищили, щоб прокласти нову гіперпросторову магістраль, – такою проблемою були автомобілі. Незручності, пов’язані з видобуванням сили-силенної чорного тягучого багна з-під землі, де воно, не приносячи нікому шкоди, було надійно сховано, з перетворенням його на гудрон, яким встелили землю, на дим, яким псували повітря, і з викиданням решти в море, – усі вони, здавалося, зводили нанівець переваги можливості переноситися з одного місця у інше з більшою швидкістю. Особливо, коли та місцевість, куди ви приїхали, в результаті такої діяльності стала скоріше за все дуже схожою на ту місцевість, звідкіля ви виїхали, – тобто там багато доріг з гудроновим покриттям, багато диму і мало риби.
А що ж промені телепортації матерії? Будь-який вид транспорту, який розщеплює вас на окремі атоми, пересилає їх з допомогою субефіру, а потім ліпить їх докупи саме у ту мить, коли вони вперше за багато років відчули смак свободи, напевно не можна назвати дуже хорошим засобом пересування.
Точнісінько так само, як Артур Дент, задовго до нього думали й інші люди і навіть писали на цю тему пісні. Одну з таких пісень колись регулярно співали величезні натовпи людей перед воротами заводу телепортативних систем корпорації “Сіріус кібернетікс” на планеті Щасливий-Світ III:
Ну
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ресторан на краю Всесвіту», після закриття браузера.