Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Таким чином, розвиток скіфської державності був переривчастий і охоплював лише окремі етапи історії кочових скіфів, а саме: VII — початок VI ст. до н. е. і V—IV ст. до н. е. Природно, ці ранньополітичні утворення були далекими від держав розвинутого типу і своєю невивершеністю відповідали рівню розвитку скіфського кочового суспільства, що зумовлювало й оборотність розвитку скіфської державності у період згасання зовнішньоексплуататорської діяльності. Зокрема такий процес мав місце у VI ст. до н. е.
Глава 4
Культура населення Північного Причорномор’я за скіфської доби
Культура, релігія та мистецтво степових племен
Скіфська культура в своїй основі була частиною культури давніх іранців. Її специфіка зумовлювалася передусім місцезнаходженням Скіфії на порубіжжі Сходу й Заходу. То був крайній захід іранського ареалу й кочового світу, що також спричинилося до своєрідності скіфської культури. В цілому вона являла собою новоутворення, в якому органічно поєднувалися риси суто іранської кочівницької культури, а також елементи передньоазіатських, кавказьких, еллінської, фракійської, а також лісостепових праслов'янських культур Східної Європи.
На час появи скіфів у Північному Причорномор'ї (VII ст. до н. е.) їхня культура була досить однорідною. Але внаслідок розселення серед різноетнічних і різнокультурних племен сформувалися різні осередки скіфоїдної і суто скіфської культур. У найчистішому вигляді вона постає у північнопричорноморських степах, де скіфи зустрілися з етнічно близьким і нечисленним, здебільшого кочовим, населенням. Можливо, у скіфському степовому масиві залишилися реліктові зони індоарійської мови й культури, насамперед, у так званій Архаїчній Скіфії — на південному заході скіфського степу, а також у Криму[322]. У лісостеповій смузі, де існували своєрідні та давні культурні центри, склалася синкретична культура, схожа з власне скіфською за поховальними звичаями й тим, що стосувалося воїнської вершницької культури.
Помітний відбиток на скіфську культуру накладало їхнє перебування в Передній Азії, насамперед, вплив з боку головних культурних центрів циркумпонтійської зони того часу — Мідії, новохеттського царства, Ассирії, Урарту. Цей вплив простежується в ідеології, культах, а також у мистецтві «звіриного стилю». З переміщенням головної маси скіфів у Північне Причорномор'я і з виникненням грецьких держав останні перетворюються на основні культурні центри Скіфії протягом всієї її історії. Водночас зберігаються безпосередні культурні зв'язки з північнозахідними іранськими центрами, а також Кавказом та Фракією.
У розвитку скіфської культури вирізняються два основні етапи: VII — перша половина V ст. до н. е.; друга половина V—IV ст. до н. е.[323]. Першому етапові — активної взаємодії з місцевими угрупованнями — притаманна різноманітність культурних укладів. Другий етап, що збігається з періодом існування могутнього кочового об'єднання в степах Північного Причорномор'я й формування єдиного етносу, характеризується досить сталою, одноманітною (за археологічними даними) культурою. Саме у цей час складається культура, з якою асоціюється уявлення про Велику Скіфію. Проте майже одночасно намічається криза скіфського кочового господарства, що призводить до занепаду скіфської культури. Отже, IV ст. до н. е. — її «золота осінь».
Головними культурними центрами Північного Причорномор'я скіфського часу були еллінські міста держави. Особливо тісні зв'язки встановилися у скіфів з містами Боспору. Неприйняття скіфами усього еллінського, про що розповідає Геродот у середині V ст. до н. е., закінчилося, мабуть, після встановлення дружніх стосунків із напівварварською фрако-еллінською династією, Спартокідів, яка прийшла до влади у 438-р.-до н. е. З кінця IV ст. до н. е. посилюються культурні зв'язки з Фракією.
Водночас Скіфія залишалася частиною кочового скіфо-сибірського світу, з яким підтримувалися постійні зв'язки: переміщення населення (в тому числі під час військових походів), торговельні та дипломатичні контакти тощо.
Скіфська культура з кінця V ст. до н. е. стає одноріднішою на широких просторах Степу й Лісостепу. Це деякою мірою стосується способу життя та хазяйнування, побутової культури, вірувань та обрядів, мистецтва. Рівень культурного розвитку степового населення підвищується внаслідок тісніших контактів з античними центрами. В IV ст. до н. е. з'являються ознаки кризи культури, зокрема, значне її розшарування. Культура знаті цього часу помітно відрізняється від культури простих кочовиків. Про це свідчать поховання з великою кількістю античного начиння та прикрашеного золотом одягу. Це особливо помітно в Криму, де знать була настільки еллінізованою, що важко відрізнити могили еллінізованих скіфів або синдів від еллінів. Рядове ж населення, переходячи до осілого способу життя, сприймало від еллінської побутової культури мінімум — гончарний повсякденний посуд, недорогі прикраси тощо.
Соціальні відмінності в скіфському середовищі у цей час переважають етнічні й розбіжність культурних рівнів різних соціальних груп дедалі збільшується. По декількох століттях історик і географ Страбон критично оцінював наслідки еллінської цивілізації. «Наш спосіб життя майже скрізь учинив зміну до гіршого, бо приніс розкіш, пристрасть до насолоди і для задоволення цих пристрастей безліч аморальних засобів збагачення. Така зіпсованість звичаїв значною мірою проникла й до варварів, проміж іншим до номадів. Останні внаслідок знайомства з морем одразу зробилися гіршими: почали розбійничати, вбивати іноземців і, вступаючи у стосунки з багатьма народами, переймати у них розкіш та гендлярство» [Strabo., VII, 3, 7]. Елліни постачали скіфам у значній кількості вино і тим самим сприяли надмірному пияцтву, яке навіть увійшло у приказку.
Значення скіфської культури в історії народів Північного Причорномор'я полягало в тому, що вона була об'єднуючим ґрунтом, «передавачем» культурних традицій цивілізації того часу на широких просторах степової, лісостепової й частково лісової смуг Північного Причорномор'я. В результаті її впливу відбулося «вирівнювання» рівнів соціального розвитку й синтез культур через «підшарування» сусідніх суспільств до скіфського[324]. Особливо значною була ця взаємодія в місцях тривалих контактів, пов'язаних з постійним проживанням на суміжних територіях. Ці контакти не завжди простежуються археологічними засобами, але зберігаються у мові (в топонімах та гідронімах). Лінгвісти простежують зв'язки іранських мов з мовами праслов'ян, балтів, мовами кавказьких, угро-фінських та інших груп[325].
Завдяки творам античних авторів ми маємо досить виразні свідчення про спосіб життя скіфів, їхню міфологію та релігію. Набагато менше даних про мову — її доводиться реконструювати на підставі нечисленних термінів та особистих імен, які згадують античні автори, а також сучасних іранських мов, насамперед осетинської[326]. Й зовсім мало даних про основні морально-етичні цінності (критерії істини, мораль, ставлення до людини, цінності повсякденного життя), що складають основу національної психології.
Спосіб життя, звичаї. Подібно до всіх кочовиків, скіфи вели рухомий спосіб життя, пересуваючись, за образним висловом китайських джерел, зі стадами «за водою і травою». Всі античні автори твердили, що у скіфів не було міст. Така думка панувала,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба», після закриття браузера.