Читати книгу - "Пора серця. Листування"

21-го липня 1958 р.

Інґеборґ, Твій лист, Твої листи{438} надійшли, сьогодні.

Куди нас несе, я не знаю, відбувається так багато жахливого.

Прийми ці два вірші Єсеніна{439}, мені було гарно перекладати їх, тепер над ними знову висить пелена.

Il у aura toujours l’Escale[15]{440}

Пауль

Ми їдемо на природу{441}, на вісім днів.

Додатки: переклади Сергія Єсеніна, «Проплясал, проплакал дождь весенний» та «О пашни, пашни, пашни».

102 {442} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Неаполь, 10.8.1958

Віа Генерале Парізі 6 (ну ось, будь ласка: Парізі!)

Неаполь, 10-го серпня 1958

Паулю, коханий.

Одна з цих мертвих неділь. Я знову перегортаю сторінки Мандельштама{443} й перечитую останні вірші Єсеніна{444}. «…Не изменят лик земли напевы, не стряхнут листа….» І, все-таки, я пишу, й радію з острахом, робота йде повільно, ще немає нічого визначеного й завершеного. І загалом нічого. Майже байдужість у цій самоті. Один день нагадує інший. Жодних людей. Поруч працює Ганс, час до часу на вихідних ми ходимо в кіно, як це роблять тут усі люди. Це цілком добре життя, людині так мало потрібно, якщо тільки це осягнути. Це, так чи так, тільки передих, один із тих, які бувають нечасто, які нам дозволено мати. І «розв’язки», можливо, не буде, тієї, якої шукала, і яку, напевно, колись знову пробуватиму шукати. Страшно ставити запитання, коли вочевидь так багато безглуздя. Яку інстанцію Ти міг би назвати? Саме тому я не маю кого просити, захистити Тебе — мені це теж спадає на думку. Я маю лише свої руки, щоб обійняти Тебе, коли Ти зі мною, лише кілька слів, щоб Тобі щось сказати, аркуш паперу, щоб послати Тобі до Парижа своє ім’я. Ох, Паулю.

Інґеборґ

Жизель{445} так мило написала мені, також і про ваші дні на селі. Що робить Ерік? Чи міг би він якось зателефонувати мені? Зі свого маленького телефону.

103 {446} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 1.9.1958

Париж, 1-го вересня 1958 р.

Ти ще в Неаполі{447}, Інґеборґ? (Я пригадую, що у вересні Ти знову хотіла повернутися до Мюнхена.)

Мій серпень був, за винятком чотирьох віршів{448}, порожнім, вересень принесе, мабуть, багато хвилювань{449}, настрій мій не найкращий.

Десь зо два тижні тому тут був Неске, стосовно запису на грамплатівку{450}, я написав Тобі доволі нерозумну листівку{451} — Ти не сердишся? Як Тобі ведеться, Інґеборґ, Тобі й Твоїй роботі? Ти збиралася щось надіслати{452} мені — зроби це, будь ласка! (Послати Тобі нові вірші — куди?)

Невдовзі після Твого від’їзду{453} зателефонувала принцеса: Тобі вона також написала, до Мюнхена, стосовно гонорарів — чи отримала Ти листа{454}? Гьоллерер ще не отримав свого гонорару, я боюся, що й інші ще чекають, мені це дуже неприємно, будь ласка, напиши принцесі, нехай вона, якщо вона ще не зробила цього, перекаже гонорари (які, мабуть, не менші, ніж в «Акцентах»{455}). Вибач, що я обтяжую Тебе цим — я маю відчуття, що смію лише незначною мірою розраховувати на прихильність принцеси.

Ще одне: я сказав Карлові Кролову{456}, який вже кілька місяців мешкає тут, у відповідь на його повторні запитання, що Ти була тут, дуже недовго, у той час, коли сам він перебував у Брюсселі. (Він так часто запитував, що я сказав собі, напевне, він знає це від Белля{457}, якого він тут зустрів. Від Неске я чув, що Ти тепер в Іспанії{458}.)

У вересні, десь близько 14-го, приїде Клаус{459}, я радий цьому візитові.

Як Ти гадаєш, чи вистачить існуючих поезій — додай до цього ще кілька віршів і «Стретту»{460} — на збірку? Фішер вимагає від мене рукопис вже тепер, себто наприкінці вересня, хоча книжка може з’явитися лише навесні. Усе видається мені таким мізерним!

Напиши кілька слів, Інґеборґ!

Твій

Пауль

104 {461} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Мюнхен, 5.10.1958

Мюнхен, 5-го