Читати книгу - "Людина розумна"

Сотні, можливо, навіть тисячі років кіпу були життєво необхідними для успішного функціонування великих міст, царств та імперій.[46] Повністю свій потенціал вони розкрили за часів Імперії інків, яка правила 10–12 мільйонами людей та охоплювала територію нинішніх Перу, Еквадору та Болівії, а також окремі райони Чилі, Аргентини та Колумбії. Завдяки кіпу інки зберігали та обробляли великі обсяги даних, без яких вони були б не спроможні підтримувати складну адміністративну машину, якої конче потребувала імперія такого розміру.

Фактично кіпу були настільки ефективним та точним типом письма, що в перші роки після іспанського завоювання Південної Америки іспанці самі використовували їх для керування новою імперією. Проблема полягала в тому, що іспанці не вміли писати та читати кіпу, а тому залежали в цьому від місцевих професіоналів. Нові правителі континенту розуміли, що це ставить їх у непевне становище – місцеві експерти з кіпу могли легко дезінформувати та дурити своїх повелителів. Тому, щойно іспанський домініон міцніше встав на ноги, від кіпу відмовилися на користь латинського шрифту та цифр. Іспанську окупацію пережило дуже мало кіпу, а більшість із того, що залишилося, розшифровці не підлягає. Тому, на жаль, сьогодні можна сказати, що мистецтво письма кіпу втрачено.

Чудеса бюрократії

Урешті-решт, у месопотамців почали виникати бажання записати щось інше, крім занудних математичних даних. Між 3000 та 2500 роками до нашої ери до шумерської системи письма додавалось дедалі більше знаків, поступово трансформуючи її в повний шрифт, який ми сьогодні називаємо клинописом. До 2500 року до нашої ери царі використовували клинопис для видання указів, священики – для запису пророцтв, а менш шляхетні громадяни – для написання особистих листів. Приблизно в той самий час єгиптяни розробили інший різновид повного шрифту, відомий як ієрогліфи. Інші повні шрифти з’явилися також у Китаї приблизно 1200 років до нашої ери та в Центральній Америці приблизно у 1000 – 500 роках до нашої ери.

З цих вихідних центрів повні шрифти поширилися далеко на інші території, набуваючи різноманітних нових форм та пристосовуючись до нових завдань. Люди почали писати вірші, книги з історії, романси, драми, передбачення та кулінарні книги. Однак найважливішим завданням письма залишалося зберігання величезних обсягів математичних даних, і в цьому прерогативу мав частковий шрифт. Єврейська Біблія, грецька Іліада, індійська Махабхарата та буддистська Тіпітіка починалися як усні твори. Протягом багатьох поколінь вони передавалися з вуст в уста і могли б продовжувати своє існування, навіть якби писемність не була винайдена. Натомість податкові відомості та складні бюрократії народилися разом із частковим шрифтом і нерозривно пов’язані з ним до наших днів, неначе сіамські близнюки (візьміть, скажімо, зашифроване введення інформації в комп’ютеризованих базах даних та динамічних таблицях).

З плином часу записувалося дедалі більше речей, адміністративні архіви зросли до величезних розмірів, спричинивши нові проблеми. Інформацію, яка зберігається в мозку людини, знайти легко. Мій мозок зберігає мільярди біт даних. Проте я можу швидко, майже миттєво згадати назву італійської столиці, одразу після того пригадати, що я робив 11 вересня 2001 року, а потім відновити в пам’яті маршрут, що веде від мого будинку до Єврейського університету в Єрусалимі. Як саме мозок це робить, залишається таємницею, але ми всі знаємо, що його пошукова система є напрочуд ефективною. Щоправда, за винятком моментів, коли ви намагаєтесь пригадати, де поклали ключі від машини.

Але як знайти та відтворити інформацію, що зберігається на переплутаних кольорових мотузках кіпу або глиняних табличках? Якщо у вас лише десять або сто табличок, це не проблема. Але що, коли ви назбирали їх тисячі, як зробив один сучасник Хаммурапі, правитель царства Марі на ім’я Зімрі-лім?

Уявіть на хвилинку, що зараз 1776 рік до нашої ери. Двоє марійців сваряться щодо володіння пшеничним полем. Яків наполягає, що він купив це поле в Ісава тридцять років тому. Ісав заперечує, що насправді він здав це поле Якову в оренду на термін у тридцять років і що тепер, коли цей термін закінчується, він має намір повернути свою власність собі. Вони кричать та сваряться і навіть починають уже штовхати один одного, а потім вирішують, що цю суперечку можна розв’язати, якщо піти до царського архіву, де зібрано всі угоди та заставні щодо нерухомого майна царства. Прийшовши до архіву, вони тикаються від одного посадовця до іншого. Вони стоять у черзі, перечікують кілька перерв на трав’яний чай, їм кажуть прийти завтра. Врешті-решт їх приймає непривітний буркотливий клерк, який погоджується знайти відповідну глиняну табличку. Він відчиняє двері та заводить їх до величезної зали, від підлоги до стелі заставленої рядами з тисяч глиняних табличок. Не дивно, що на обличчі в клерка така кисла міна. Як, скажіть, будь ласка, знайти йому тут угоду про якесь спірне пшеничне поле, укладену тридцять років тому? Навіть якщо він її знайде, як перевірити, що табличка тридцятирічної давнини є останнім документом стосовно поля, про яке йдеться? Якщо ж він не зможе її знайти, то чи буде це доказом, що Ісав ніколи не продавав або не здавав своє поле в оренду? Або лише, що документ загубився чи, може, розкис, коли архів залило дощем?

Зрозуміло, що простого відтиску записів на глині замало, щоб гарантувати ефективну, точну та зручну обробку даних. Така обробка вимагає методів організації, на кшталт каталогів та картотек; відтворення інформації, на кшталт фотокопірувальних машин; швидкого та точного пошуку, на кшталт комп’ютерних алгоритмів; а також педантичних (але життєрадісних) архіваріусів, які вміли б цими інструментами користуватися.

Винайдення таких методів виявилося справою значно складнішою, ніж винайдення письма. Багато систем письма були розроблені незалежно, в культурах, віддалених одна від одної в часі та просторі. Кожне десятиліття археологи виявляють ще кілька забутих шрифтів. Деякі з них можуть бути навіть старішими за шумерські подряпини на глині. Але більшість із них залишається лише цікавинками, бо ті, хто їх винайшов, не зуміли розробити ефективні способи каталогізації та пошуку даних. Шумерів, фараонівський Єгипет, давній Китай та Імперію інків відрізняє те, що ці культури впровадили чудові техніки архівації, каталогізації та пошуку письмових записів. Вони також дбали про підготовку писарів, клерків, архіваріусів та діловодів.

Ось зразок письмової вправи зі школи в давній Месопотамії, знайдений сучасними археологами, який дозволяє нам поглянути на життя її учнів 4 тисячі років тому:

«Я увійшов та сів, а мій вчитель прочитав мою табличку. Він сказав: «Там дечого бракує!»

І він ударив мене тростиною.