Читати книгу - "Осина фабрика"

Звісно, було дещо ризиковано двічі запитувати в неї про одне й те саме, однак, як на мене, обставини склалися виняткові, та й, зрештою, Фабрика належала мені.

Осу я впіймав без проблем. Вона більш-менш добровільно залізла до ритуальної банки з-під джему, у якій я завжди тримав об’єкти для Фабрики. Поклавши в банку кілька листочків і шматочок апельсинової шкірки, я накрив її кришкою з дірками, залишив у затінку на березі річки й почав будувати дамбу.

Стікаючи потом під променями сонця, я працював аж до раннього вечора, мій батько в цей час фарбував задню частину будинку, а оса, ворушачи вусиками, досліджувала вміст банки.

Коли я вже збудував половину дамби, мені спало на думку (хоча мить була для цього не найвдаліша), що було б весело закласти в неї вибухівку, тож я обладнав водозлив і збігав до сараю по Бойовий Ранець. Принісши ранець до струмка, я обрав найменшу бомбу з електричним детонатором, яку тільки зміг знайти. Я прив’язав її дроти, оголені кінчики яких стирчали з просвердленого в чорному металевому корпусі отвору, до вимикача ліхтарика й поклав вибухівку в два поліетиленові пакети. Заклавши заряд в основу головної дамби, я вивів дроти за греблю й провів їх уздовж загаченої частини струмка майже до того місця, де стояла банка з осою. Аби все виглядало більш-менш природно, я сховав дроти під піском, а тоді продовжив будівництво.

Система дамб вийшла величезною й надзвичайно складною; вона обслуговувала не одне, а цілих два піщаних селища, перше з яких було розташоване між двома верхніми дамбами, а друге — нижче за течією за третьою й, власне, останньою. Я збудував мости, дороги, невеличкий замок із чотирма баштами, а також два тунелі. За кілька хвилин до вечірнього чаювання я розмотав залишки дроту в корпусі ліхтарика й переніс банку з осою на вершечок найближчої дюни.

Звідти мені було видно батька, який досі фарбував лиштви на вікнах вітальні. Я ще пам’ятаю, що колись фасад будинку, його розвернуте до моря обличчя, прикрашали візерунки; навіть тоді вони вже потьмяніли, утім якщо мене не зраджує пам’ять, то була другорядна класика психоделічного мистецтва; величезні вири й мандали, розкидані по фасаду, мов різнокольорові татуювання; вони звивалися довкола вікон і обрамляли двері. Пережитки батькового хіпівського минулого, які тепер обсипалися й зникли, стерті вітрами, морською вологою, дощами й сонячним промінням. Наразі на їх місці можна було розгледіти лише якісь нечіткі обриси, а також кілька чудернацьких кольорових плям, що нагадували облущену шкіру.

Я відкрив корпус ліхтарика, уклав туди циліндричні батарейки, закріпив їх і натиснув кнопку вимикача. Послідовно з імпульсом дев’ятивольтової «крони», примотаної до ліхтарика ізоляційною стрічкою, він скерував напругу по з’єднаних із корпусом бомби дротах, які виходили з отвору для лампочки. Десь усередині бомби розжарилась металева мочалка — спершу ледве-ледве, але згодом яскравіше, — і, щойно вона почала плавитись, біла кристалічна суміш вибухнула, розірвавши металевий корпус, як папір, попри те що я довгенько пітнів із надміцними лещатами, аби бодай трішки його зігнути.

Бам! Стіну головної дамби розірвало на друзки; брудна суміш диму, газу, води й піску злетіла в повітря й забризкала все довкола. Вибух пролунав глухо й потужно, і, сидячи на вершечку дюни, я відчув крізь штани, як за мить до цього рвучко й сильно здригнулася земля.

Грудки здійнятого в повітря піску з плюскотом попадали у воду й засипали дороги та будиночки. Звільнена маса води ринула крізь пробиту вибухом діру в піщаній греблі, підмиваючи краї розколу, і накрила бурою хвилею перше селище, торуючи собі шлях до наступної дамби, підпираючи її стіну, відкочуючись назад, руйнуючи піщані будиночки, завалюючи замок набік і розламуючи його вкриті тріщинами вежі. Опори мосту не витримали, дощечка зісковзнула одним кінцем у воду, дамбу почало заливати, і невдовзі потік, що на ділянці довжиною в добрих п’ятдесят метрів від першої дамби набрав неабияку швидкість і досі продовжував підпирати стіну другої, геть змив її гребінь. Обвалився розтрощений замок.

Полишивши банку з осою на дюні, я помчав униз у захваті від того, як потік води линув розгалуженим руслом, зносив будиночки, розливався дорогами, протікав крізь тунелі, а досягши останньої дамби, швидко прорвав її й затопив решту будівель у другому селищі. Усюди обвалювалися дамби, підмивало будинки, падали мости, осипалися тунелі й зсувалися береги; доки я захоплено спостерігав за процесом руйнації, у моєму животі здійнялася хвиля приємного збудження й клубком підкотилася аж до горла.

Я поглянув на сплетені дроти, які під час повені прибило до одного з берегів, а тоді подивився на потік води, що швидко мчав по висхлому піску в напрямку моря. Схрестивши ноги, спершись ліктями на коліна й підперши руками підборіддя, я всівся навпроти того місця, де колись було перше селище, а тепер повільно зсувалися бурі набряклі водою пагорки, і чекав, доки розбурхана водна стихія заспокоїться. Мені було тепло й радісно; я відчував легкий голод.

Коли течія вже майже повернулася до нормального стану й від результатів моєї багатогодинної праці фактично не лишилося жодного сліду, я врешті-решт помітив те, що шукав: понівечений і вигнутий сріблясто-чорний корпус бомби стирчав у піску трохи нижче зруйнованої нею дамби. Не роззуваючись, я сперся носаками черевиків об сухий берег і посунув на руках по дну, доки не випростався над водою майже в повний зріст. Підібравши залишок бомби з дна, я обережно затиснув її гострий корпус у зубах і, так само пересуваючись на руках, попрямував назад до берега, де, відштовхнувшись від твердого ґрунту, звівся на рівні ноги.

Я витер майже плаский шматок металу ганчіркою і сховав до Бойового Ранця, після чого забрав банку з осою й рушив додому пити чай, перестрибнувши через струмок трохи вище того місця, де була розташована перша загата.

Наші життя сповнені символами. Усі наші дії — це елементи системи, на роботу якої ми маємо принаймні частковий вплив. Сильні особистості вибудовують власні системи, які своєю чергою впливають на системи інших, а слабкі пересуваються заздалегідь прокладеними для них маршрутами. Слабкі, нещасні й дурні. Осина Фабрика — також елемент системи, адже вона пов’язана з життям і — навіть міцніше — зі смертю. Вона складна, як саме життя, й утворена з багатьох компонентів. Вона здатна відповідати на запитання, оскільки кожне питання — це початок пошуку кінця, а Фабрика і є втіленням Кінця, ба більше — самої смерті. Залиште ваші нутрощі, палички, гральні кості, книжки,