Читати книгу - "Білий домініканець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А що такого, власне, сталося? — запитав я. — Ви ж знаєте, що половину свого життя я був відрізаний від світу.
Капелан замислився.
— Найкраще відразу згадаю про останні події. Щоправда, не знаю, з чого й почати. Менше з тим: усе зайшло з того, що люди чимраз частіше запевняли, ніби на власні очі бачили на молодику, як церква наша відкидає якусь білу тінь, про що говорилось у легенді. Я намагався спростувати ці чутки, аж нарешті, сам — атож, сам! — побачив цю пригоду на свої очі. Але ходімо далі! Щоразу, коли я починаю говорити про це, на мене мов хто гарячого приску кидає. Та годі: я сам бачив домініканця! Боронь, Боже, мені розводитися з якимись описами, бо те, що я пережив, є для мене найсвятішою подією, яку можу собі тільки уявити!
— Ви вважаєте Білого домініканця людиною, що має особливу силу, чи Ви, Ваша всечесність, гадаєте, що йдеться про щось на кшталт примари?
Капелан зволікав з відповіддю.
— Сказати правду, я не знаю! Мені здалося, що на ньому був папський убір. Я гадаю… атож, я твердо знаю: це був світлий лик, спрямований у майбутнє. У мене було видіння майбутнього Великого Папи, який зватиметься «flos florum»… Будь ласка, більше ні про що мене не питайте! Згодом пішли поговори, що точильник Мучелькнаус з туги, що його дочка як у воду впала, звернувся з кругу. Я вирішив усе з’ясувати і хотів його втішити. Але… він мене втішив. Невдовзі я побачив, що переді мною людина непроста. А сьогодні ми всі вже знаємо, що він — чудотворник.
— Точильник — чудотворник? — здивувався я.
— Авжеж, звідки Вам знати, що зараз наше маленьке містечко ось-ось стане місцем паломництва! — закричав капелан, приголомшений. — Господи, невже Ви весь цей час проспали, як чернець з Гайстербаха[14]? Ви хіба не бачили статую Богородиці в саду?
— Так, я бачив її, — звів голос я, — але за яких обставин вона з’явилася? Поки що я не помітив, щоб сюди на прощу йшли тлуми!
— Це тому, — пояснив капелан, — що старий Мучелькнаус наразі подався у мандри і накладенням рук уздоровлює хворих. Люди до нього плавом пливуть. Ось чому місто зараз наче вимерло. Завтра на Благовіщення він знову повернеться в місто.
— А він Вам ніколи не розказував, що був на спіритичному сеансі? — спитав я обережно.
— Спіритистом він був тільки на самому початку. Зараз старий відступився від цього. Я гадаю, для нього це був перехідний період. Але те, що сьогодні ця секта вкрай розрослася, — це, на жаль, правда. Я кажу «на жаль», а тим часом вчення цих людей перекручує церковну доктрину! З іншого боку, я часто питаю себе: що краще — чума матеріалізму, яка накрила людство, чи ця фанатична віра, яка виростає з безодні і ось-ось усе поглине? Тут і справді вибір: або Сцилла або Харибда.
Капелан скинув на мене допитливим оком і, здавалося, чекав від мене відповіді. Я мовчав, — у голові мені гвіздком стриміла голова Медузи.
— Одного разу мене відірвали від служби, — правив він далі. — «Старий Мучелькнаус іде вулицями! Він оживив небіжчика!» — схвильовано кричали всі одне одному. Спіткалася чудасія. Містом котився повіз з небіжчиком. Раптом старий Мучелькнаус наказав погоничеві зупинитися. «Зніміть труну!» — гаркнув він. Як загіпнотизовані, люди слухали його безвимовно. Потім він сам підняв віко. У ньому лежало тіло каліки, якого Ви знали — хлопчаком він завжди забігав на своїх милицях поперед весільних процесій. Старий схилився над ним і сказав, як одного разу Ісус: «Уставай та й ходи!»[15] І… і… — капелан облився сльозами розчулення і захоплення, — і каліка збудився зі смертного сну! Я цікавився потім у Мучелькнауса, як усе було. Ви, далебі, знаєте, Христофоре, що випитати в нього що-небудь майже неможливо, він мало не весь час перебуває в стані екстазу, і з кожним місяцем той поглиблюється. Сьогодні точильник узагалі не відповідає на запитання.
Тоді мені пощастило дещо від нього дізнатися. «Явилася мені Мати Божа, — виповів він, коли я розговорив його, — встала з землі просто перед лавою в саду, де росте акація». І коли я вмовляв його описати мені, яка та свята на вигляд, старий мовив мені з дивною блаженною посмішкою: «Волос у волос, як моя Офелія». «А чого Вам спало на думку зупинити повіз з небіжчиком, дорогенький Мучелькнаусе? — допитувався я. — Це Вам Пречиста наказала?» — «Ні, я встановив, що каліка лише завмер та й годі». — «Та як Ви могли дізнатися про це? Лікар і той про це не знав!» — «Я знав про таке, бо мене й самого одного разу поховали живцем», — дав старий дивну відповідь. І я не міг утямити всю нелогічність такого його пояснення. «Те, що людина відчуває на собі, вона помітить і на іншому. Діва Марія зглянулася на мене, бо якби мене ще дитиною живцем поховали, я б зроду-віку не дізнався, що каліка лише завмер…» — торочив він на різні лади, але так і не дійшов суті справи, до якої я прагнув доскіпатися. Ми говорили, одне одного не розуміючи!
— А що сталося з калікою? — запитав я капелана. — Він ще живий?
— Е, ні! І дивно, що смерть наспіла його у ту ж таки годину. Буча налякала коней, ті понесли повіз по Ринковому майдану, скинули каліку на землю і колесо зламало йому хребет.
Капелан оповів мені ще про цілу купу інших дивовижних уздоровлень, що їх учинив точильник. Він красномовно описав, як звістка про з’яву Пречистої розійшлася по всій країні, попри глузи й пересуди так званих совітників, як з’явилися благочестиві легенди і, нарешті, як акація в саду стала центром усіх цих чудес. Сотні людей, торкнувшись до неї, одужували, тисячі тих, хто колись поламав свою віру у душі, нині покаявшись, знову наверталися до неї.
Наразі я вже не дослухався до його слів. Мені здавалося, ніби я наглядаю в лупу за тим, як крихітні і водночас усемогутні тягові колеса посувають ланцюг духовних подій у світі.
Каліка, дивом оживлений і відразу ж заново відданий у руки смерті, ніби подавав нам знак, що тут діє якась сліпа, сама по собі покалічена, а проте напрочуд активна невидима сила. А тут ще ті точильникові слова! Зовні дитяче і нелогічне, внутрішньо осмислене: ось що відкриває безодню мудрості.
І як навдивовижу просто старий уникнув лабет Медузи — цього примарного світла спіритизму: Офелія, ідеальний образ, якому він оддав усю свою душу, стала для нього святою милосердницею, частиною його самого:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий домініканець», після закриття браузера.