Читати книгу - "Несподівана вакансія"

— Мені аж недобре зробилося, коли я згадала, що не подзвонила тобі, — сказала Тесса, поки Парміндер героїчно намагалася вгамувати власні ридання. — Я теж мало не вмерла з розпуки. Я збиралася зателефонувати, — збрехала вона, — але ми зовсім не спали, цілу ніч провели в лікарні, а тоді одразу мусили їхати на роботу. Колін просто втратив контроль над собою, коли повідомив про це на шкільних зборах, після чого влаштував на очах у всіх жахливу сцену з Кристал Відон. А потім Стюарт вирішив прогуляти уроки. А Мері не знаходила собі місця… але мені так прикро, Міндо, я мусила б тобі подзвонити.

— …ниці, — пробурмотіла крізь сльози Парміндер, витираючи лице серветкою, — …Мері… найголовніше…

— Ти була б однією з найперших, кому подзвонив би Баррі, — сумовито промовила Тесса, а тоді й сама ні з того ні з сього розридалася.

— Міндо, мені так шкода, — рюмсала вона, — але я мусила дати раду з Коліном і всім іншим.

— Не кажи дурниць, — зітхнула Парміндер, витираючи сльози. — Ми просто втратили глузд.

«Ні, не втратили. Ой, Парміндер, ну, хоч зараз себе не стримуй…»

Проте лікарка вже розправила свої худенькі плечі й висякалася.

— Тобі сказав Вікрам? — боязко спитала Тесса, дістаючи з коробки на столі кілька паперових серветок.

— Ні, — відказала Парміндер. — Говард Моллісон. У крамничці.

— О, Господи, Міндо, мені так тебе шкода.

— Не кажи дурниць. Усе гаразд.

Виплакавшись, Парміндер відчула себе трохи краще. Відчула приязнь до Тесси, яка витирала від сліз своє простувате, добродушне обличчя. З полегкістю усвідомила, що після відходу Баррі Тесса лишилася її єдиною справжньою приятелькою у Пеґфорді. (Вона завжди казала в таких випадках «у Пегфорді», так, ніби поза цим маленьким містечком у неї була ціла сотня вірних друзів. А насправді до її друзів можна було зарахувати хіба напівзабутих шкільних товаришок із Бірмінгема, з якими їх давно вже розлучив плин життя, та колег, з якими вона навчалася і практикувала медицину, — вони ще й досі присилали їй вітальні картки на Різдво, але ніколи не приїжджали до неї в гості, так само, як і вона ніколи не відвідувала їх.)

— Як там Колін?

Тесса зітхнула.

— Ой, Міндо… Боже мій. Він сказав, що боротиметься за посаду Баррі в місцевій раді.

Глибока зморшка поміж густими чорними бровами Парміндер стала ще глибшою.

— Ти можеш уявити, щоб Колін балотувався на виборах? — запитала Тесса, міцно стискаючи в руці намоклу серветку. — Конкурував з такими, як Обрі Фаулі й Говард Моллісон? Переконуючи самого себе, що зможе виграти цю боротьбу заради Баррі, зайняти його місце… це ж така відповідальність…

— У нього не менше відповідальності й на роботі, і він якось дає собі раду, — сказала Парміндер.

— Ледве дає, — не замислюючись, випалила Тесса. Відчула, що бовкнула зайве, і знову розплакалась. Як дивно. Вона прийшла в цей кабінет, сподіваючись заспокоїти Парміндер, а натомість почала виливати на неї усі свої біди. — Ти ж знаєш Коліна, він усе бере занадто близько до серця, так усім переймається…

— Та якщо чесно, він чудово дає собі раду, — не погодилася Парміндер.

— Ой, та я сама це знаю, — втомлено зітхнула Тесса. Вона мовби змирилася з усім. — Я знаю.

Колін був, мабуть, єдиною особою, до якої сувора й нетовариська Парміндер ставилася з явним співчуттям. У відповідь Колін не дозволяв, щоб хтось казав про неї щось погане у його присутності. Він був її затятим прихильником у Пеґфорді. «Чудова лікарка, — уривав він кожного, хто наважувався критикувати її. — Кращої я не зустрічав». У Парміндер тут було не так багато захисників. Вона не користувалася популярністю серед старої пеґфордської гвардії, зіпсувавши собі репутацію тим, що неохоче виписувала антибіотики й повторні рецепти.

— Якщо Моллісон доб’ється свого, то виборів узагалі не буде, — сказала Парміндер.

— Як це?

— Він розіслав електронного листа. Півгодини тому.

Парміндер повернулася до екрана комп’ютера, набрала пароль і відкрила свою поштову скриньку. Нахилила монітор, щоб Тесса могла прочитати Говардового листа. У першому параграфі містилося співчуття з приводу смерті Баррі. У другому йшлося про те, що у зв’язку із завершенням річного терміну перебування Баррі на своїй посаді замість обтяжливого процесу повноцінних виборів краще просто кооптувати нового члена ради, який замінить свого попередника.

— Він уже має когось на увазі, — додала Парміндер. — Намагається проштовхнути когось зі своїх, перш ніж його зупинять. Я не здивуюся, якщо це буде Майлз.

— Ой, та в жодному разі, — відразу заперечила Тесса. — Майлз був разом з Баррі в лікарні… ні, він був такий засмучений…

— Ти така наївна, Тессо, — урвала її Парміндер, і Тессу приголомшило, з якою жорстокістю вона це сказала. — Ти не розумієш, що за тип цей Говард Моллісон. Це підла людина, підла. Знала б ти, що було, коли він дізнався про статтю Баррі, написану для газети, про Поля. Ти навіть не уявляєш, що він хоче зробити з клінікою для лікування метадоном. Але ще побачиш.

Її рука так тремтіла, що вона ледве спромоглася вийти зі сторінки.

— Побачиш, — повторила вона. — Гаразд, берімося до справи, Лаура вже за хвилину йде. Спочатку перевірю твій тиск.

Парміндер робила Тессі послугу, приймаючи її так пізно, після школи. Медсестра-практикантка, що мешкала в Ярвілі, мала по дорозі додому занести зразок Тессиної крові в лікарняну лабораторію. Відчуваючи неспокій і якусь дивну беззахисність, Тесса закотила рукав свого старого зеленого кардиґана. Лікарка обвинула їй передпліччя манжетою з липучкою. Зблизька кидалася в очі разюча подібність Парміндер до своєї молодшої доньки, адже різниця між їхніми фігурами (Парміндер була сухорлява, а Суквіндер повногруда) ставала непомітною, зате схожість їхніх лиць увиразнювалась: яструбині носи, широкі роти з повними нижніми губами й великі, округлі, темні очі. Манжета боляче стиснула Тессину м’ясисту руку. Парміндер стежила за приладом.

— Сто шістдесят п’ять на вісімдесят вісім, — спохмурніла Парміндер. — Високий тиск, Тессо, занадто високий.

Спритними й майстерними рухами вона розпакувала стерильний шприц, розгладила бліду, всипану родимками, Тессину руку і встромила туди голку.

— Я завтра повезу Стюарта