Читати книгу - "Казкові пригоди Грайлика"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А… а дід Нетреба? Не перешкодить? — згадав раптом Грайлик.
— Який дід? Га-га-га! — засміявся Чепизало. — Та я сам будь-кому будь-що перешкодити можу… Експрес-Мерседес! На старт!
Віти дерев розсунулися, і з саду вигулькнув дивовижний двогорбий верблюд. На голові мотоциклетний шолом, між горбами подвійне тролейбусне сидіння, до якого приторочені ще два шоломи, на боці табличка, як на залізничному вагоні: «Зачепилівка — Куматенега».
— Треба шоломи надіти. Все-таки швидкість, — і пан Чепизало натягнув один шолом на голову собі, другий Грайликові. Тоді підсадив Грайлика на сидіння, сів сам і скомандував:
— Газуй!
Верблюд захурчав, імітуючи шум мотора, і рушив.
«Невже пощастило і я так швидко дістануся до Куматенеги?» — подумав Грайлик.
Верблюд набирав швидкість.
Грайлик чув, як свистить вітер, обтікаючи шолом. Але нічого не бачив.
«Невже така темна ніч? Були ж зірки. І місяць. А тепер. Темно, як під ковдрою», — подумав Грайлик і сказав:
— Щось я нічого не бачу.
— Правильно. І я не бачу. Це спеціально. Опущені заслінки на шоломах. Щоб голова не закрутилася і не впасти з верблюда. Шалена ж швидкість.
Швидкість уже й справді була шалена. Сидіння під Грайликом аж підскакувало.
Нарешті пан Чепизало гукнув верблюдові:
— Гальмуй! Приїхали!
Верблюд уповільнив хід і спинився.
Грайлик хотів зняти шолом і не зміг.
— Сам не знімеш, — сказав Чепизало. — Чекай, зараз я тобі допоможу злізти. Тоді зніму.
Він допоміг Грайликові злізти на землю і зняв йому шолом.
Грайлик глянув, озирнувся і заціпенів.
Навкруги була пустеля. Та сама вчорашня пустеля без кінця і краю. Вставало сонце і золотило жовті рухливі бархани.
Пан Чепизало зареготав:
— А ти думав, Куматенега-га-га-га! От розіграв! Га-га-га-га-га! Розіграв! От! Га-га-га-га-га!..
Регочучи, він скочив на верблюда, і не встиг Грайлик опам’ятатися, як верблюд Експрес-Мерседес разом із своїм хазяїном зник за барханами.
РОЗДІЛ V
Несподіване рішення господаря Зачепилівки
Грайликові було так досадно, що він мало не плакав.
А що ж!.. Коли ти довірився, а тебе нахабно обдурюють та ще й глузують, регочуться. Це ж боляче!
Але сльозами горю не поможеш. Так завжди говорила Грайликова мама Веселина Василівна. І Грайлик не любив плакати.
Позітхав він тихенько, постискував зуби, а тоді вирішив — хай він горить, той пан Чепизало! Треба йти. Нічого не вдієш. Слава Богу, сили відновилися — підхарчився, поспав, відпочив. Можна й у дорогу.
Подивився, куди сонце котиться, і вирушив.
Іде, пісню співає:
Сонце з неба пече,
Піт за комір тече,
А я йду собі, йду,
Шкандибаю,
На невдачі свої
Не зважаю.
Проте співати все-таки легше, ніж не зважати.
А сонце підбилося вже у зеніт, пече так, наче зовсім спалити хоче. І на пісок розжарений не сядеш, щоб відпочити. Погано. Дуже погано
Згадав Грайлик про чародія Будьласка.
— «Доведеться, мабуть-таки, викликати вже», — та тільки подумав це, чує: туп-тап, туп-тап, туп-тап, туп!..
Вибігає з-за бархана страус Еміль.
Підбіг, став, хекає, слова сказати не може.
Нарешті відхекався:
— Ну, слава Богу! Знайшов! Зранку бігаю. Усю пустелю оббігав. Думав уже, не знайду. Як ти тут опинився?
Розказав йому Грайлик про пана Чепизала, про свою з ним нічну зустріч.
— Так ми й думали! — вигукнув Еміль. — От безсовісний! Ніякий то не пан Чепизало То Жартун-Реготун. Нічний чаклун. Ми ж думали, що ти міцно заснув і спатимеш до ранку. А ти прокинувся вночі, і Жартун-Реготун упіймав тебе на гачок. Якби ти спав, нічого б не було. Давай сідай, поїхали в Зачепилівку. Пан Зачепило так, бідолага, побивається, що ти зник, аж плаче. Поїхали.
— Мені не в Зачепилівку, мені у Куматенегу треба, — одвів очі Грайлик.
— Ясна річ. Але спершу б треба відпочити, підкріпитися. Диви, на що ти схожий! Не хлопець, а перепічка якась.
Грайлик тільки зітхнув. Де там уже сперечатися.
Сів він на Еміля. І затупотів Еміль пустелею назад у Зачепилівку.
Пан Зачепило зустрів Грайлика із сльозами радості на очах.
— Дорогий мій! Я такий щасливий, що ти віднайшовся! — Він обійняв Грайлика, мов рідного сина.
І знову він поклав Грайлика на траві під грушею і приніс частування:
— Їж-пий, спочивай! Ні про що не думай, не гадай.
Грайлик попив-поїв, відпочив, але спати не став. Нема дурних! Проспиш до ночі, прокинешся, а там тобі знову чаклун нічний Жартун-Реготун щось відмочить. Ні! Треба пробиватися до своїх, у Куматенегу.
Так він панові Зачепилу і сказав.
Пана Зачепила наче хтось підмінив умить. Щойно був усміхнений, веселенький, а то спохмурнів, мов хмара осіння.
— Та ти що, дорогий?! Що ти, рідний мій?! Ти ж і друзів не врятуєш, і сам загинеш. До Куматенеги ніхто в світі не доходив. Усі гинули по дорозі. Лишайся в мене. Диви, яка краса навколо. Зачепилівка так і зветься тому, що всіх за серце чіпляє. Хто тут хоч раз побував, забути не може. Я вже старий, будеш моїм спадкоємцем. Зачепилівським паном станеш. Тата-маму випишемо, житимеш, як у Бога за пазухою.
— Ні! — твердо сказав Грайлик, — А друзі? Хочете, щоб вони пропали, як руді миші? Уся ж майже Дитиндія там. Ні! Дякую, але я мушу йти визволяти їх.
— Ну, як ти їх визволиш, дурненький? — жалібно скривився пан Зачепило. — Подивись на себе! Ти ж маленький. На тебе дмухни добре, ти й впадеш.
— Придумаю шось, — насупив брови Грайлик. — Тато казав, що саме фізична слабість людини зробила її розумною, примусила вигадати усю цивілізацію. Недарма кажуть: «Сила є, ума не треба».
— Розумні ви удвох з татом! — пхикнув пан Зачепило. — Ні! Не пущу тебе нікуди. Для твоєї ж користі. А щоб ти не зміг мене переконатй, розжалобити (бо я добрий і можу похитнутися), лишаю тебе у ЗачепилівцІ, щоб подумав гарненько, а сам їду в гості до брата Чепизала, який, звичайно, нічого спільного з нічним чаклуном Жартуном-Реготуном не має. Тільки не здумай, голубе, тікати. Зачепилівку я обніс таким високим муром, який перелізти неможливо. А ворота я замкну. Не ображайся. Ти ще потім дякуватимеш мені, що я тебе врятував від загибелі. Бувай здоровий!
Пан Зачепило сів верхи на страуса Еміля, який впродовж усієї розмови співчутливо дивився на Грайлика, і вони зникли.
РОЗДІЛ VI
«Вчора не доїхали — сьогодні доїдемо!»
«От же ж той пан Зечепило! Наче й добрий дядько, а нічого не розуміє. Ну як я можу лишитися у ЗачепилівцІ, коли друзі там хтозна в яких страшних умовах потерпають. Нічого я думати гарненько не буду і рішення свого не зміню ніколи в житті. От тільки як звідси вибратися?» — так думав
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казкові пригоди Грайлика», після закриття браузера.