Читати книгу - "Том 3"

Монтаньяр А то й не зняв би?

(Заглядав Жірондистові в вічі.)

Жірондист

(зітхає)

Може б, і не зняв.

Монтаньяр (щось записує собі в книжечку) Спасибі, громадянине!

Жірондист

За віщо?

Монтаньяр

Про те вже знаю я... скажи одно: замість болота ти хотів би крові, чи все ж пречиста діва гільйотина для тебе зависока?

Жірондист

Се ж до чого?

Монтаньяр Так, ні до чого, жарті Бувай здоров! Розходяться.

II

/

В тюрмі Коисьвржері *

Жірондист (увіходить у свою камеру і, спиняючись на порозі, звертається до товаришів, що на коридорі)

До завтрього, товариші! Запевне, побачимось...

Жірондистка (з коридора)

На ешафоті, може!

Моитапьяр (тепер він тюремник)

Не вільно розмовляти, громадяни!

Вже спати час. Позамикаю всіх.

Всі розходяться. Жірондист зачиняє в своїй камері двері від коридора. Чутно, як Монтаньяр аамикає їх на ключ. Жірондист сідає читати. Який час тиша, далі бренькіт ключа в замку, відчиняються двері, увіходить Монтаньяр,

Монтаньяр

Добривечір, мій Бруте!

Жірондист

Що вам треба,

мій пане?

Монтаньяр

Се чому так титулуєш?

Жірондист

Бо «громадянин» — недоречний титул: шпиг і тюремник — пан тепер над нами, та до громади з ним ми не пристанем,

то й назви «громадянин» не дамо.

Навіщо теє зайве лицемірство?

Монтаньяр

Як так, то й так. Негречність я прощаю тому, хто завтра йде на ешафот.

Жірондирт (міниться на лиці, але промовляє спокійним голосом)

Я завтра йду? Ти се напевне знаєш?

Монтаньяр

Так, напевнісінько.

Жірондист

Лиши мене, я мушу листи написать.

Монтаньяр

До друзів?

Так всі ж вони, ті друзі, незабаром і

тобі услід підуть — чи варт писати?

Я б не трудився.

Жірондист

Я писати буду до незнайомих друзів. Я лишу свій заповіт нащадкам по ідеї.

Монтаньяр Даремна праця.

Жірондист

Ти, як ниций кат, хотів би знищити не тільки тіло, а й розум, виточив би вкупі з кров’ю мою ідею!

Монтаньяр

Якби так, без крові, я з тебе виточити міг ідею, то кров і тіло хай би пожили.

Жірондист

Таке життя було б од смерті гірше.

Але не діждеш ти, бо за ідею ми всі готові вмерти як один.

Монтаньяр

Та чи вона за вас готова жити?

Жірондист

Ідея — вічна.

Монтаньяр

Як і ваше тіло, ні більш, ні менш.

Жірондист

Та що се ти говориш?!

Монтаньяр

Вкажи мені ідею, що жила

хоч трохи довш, ніж покоління людське?

Жірондист А християнство?

Монтаньяр

Скільки поколіннів, то стільки й християнств було на світі, коли не більше. Не зогнив ще хрест після розп’ятих, як уже в ідею гнилизна кинулась і ті «церкви», мов плями цвілі на сирій будові, повстали на громаді християнській. Проказою взялася Візантія, і Рим живим мерцем одразу став і заразив собою всі народи.

Жірондист

Але ж бо пе в церквах жила ідея, а в людях тих, замучених героях, що так одважно йшли на муки й смерть...

Монтаньяр

А з ними вкупі йшла на смерть ідея.

Бо, сам скажи, в кому ж було їй жить?

Жірондист

В нащадках тих героїв,

Монтаньяр

Ті нащадки вже не були героями самі, вони були панами, вояками, рабами і попами, ну, чим хочеш, і християнство стало панувати...

Воно з людьми жило, з людьми й мінилось. Як думаєш, се ж може буть, що з тіла апостола Петра зросло колись те дерево, з якого трон вигідний для папи римського майстри зробили?

Що більше вічне — тіло чи ідея?

Таку й твоєму тілу вічність дасть пречиста діва наша гільйотина.

От перше — голова з плечей впаде і в кошику опиниться низенько, а кров із жил напоїть ту травицю, що проросла навколо ешафота, а решта крові піде вкупі з тілом в землі перебувати всякі зміни такого ж вічного життя, як те, що випало на долю християнству, та випаде й твоїй ідеї вічній.

Ви всі зогнити маєте, мій пане.

Жірондист

Коли се так, то вже ж не тільки ми, а й славні переможці монтаньяри.

Монтаньяр

Запевне так! А тільки в тому річ, хто перший зогниє, а хто остатній, чий світ раніше згине.

Жірондист

Як-то світ?

Монтаньяр,

Невже ти не додумався до того, що кожний мозок має власний світ?

Що жірондист живе на іншім світі, ніж монтаньяр? Що ми будуєм різне, і на твоїй підвалині не може стояти те, що встоїть на моїй?

І хоч ні ти, ні я того не знаєм, кому й чому підвалини послужать, та кепський був би з мене будівничий, якби я не хотів міцніше класти і в праці переважити тебе.

Жірондист

Навіщо?

Монтаньяр

А на теє, щоб сказати: я найсильніший, поки я живу, і через те я житиму найдовше.

«Ти довголітній будеш на землі» — от де правдива вища надгорода народам, партіям та й одиницям.

Жірондист (через хвилю задуми, сумно)

Як здумаю про ту нещасну землю, злочинами порослу, злиту кров’ю, то мимохіть слова в душі зринають: ні, наше царство не від сього світу!

Монтаньяр

А, в добрий час! От знов велике чудо пречистої мадонни-гільйотини!

Се жірондист перед лицем її культ розуму зміняв на культ містичний. «Як чорт зостарівся — в ченці пішов!» — говорить наша приказка французька.

Що ж, як роздумати, воно й практично: сей світ чи сяк, чи так пропав для тебе, то варто хоч «того» запобігати.

Хто знає, може, й сам Лавуазьє

забув науку всю для <<отченаша» в останній час^

Жірондист Лавуазьє умер?! Монтаньяр Авжеж, на ешафоті, як годиться. Жірондист

Не вірю! Се неправда! Се занадто злочин великий — навіть і для вас!

Монтаньяр

Вже ж сам я бачив голову його в руках в багряноперстого Самсона :1:.

Жірондист Нещасна Франція!

(Затуляє обличчя руками,)

Монтаньяр

В чім тут нещастя, коли ти віруєш в ідею вічну?

Хіба ж не все одно, в котору скриню з кісток та м’яса перейде ідея — тож їй не першина мінять домівку.

Чи зветься скриня та Лавуазьє, чи там який Дюпен або Лера?

Ото, не мав би я чого журитись!

Жірондист

Іди ти геть від мене, сатано,

Не труй мені хоч сих годин остатніх! Коли не тямиш ти, що для ідеї людина геніальна є той фокус, в який збирається її проміння, розсіяне по частках межи нами, та що ж ти тямиш?

Монтаньяр

Тямлю з сеї мови, що, певне, добрий фокусник з ідеї

далеко кращий, ніж промовець з тебе.

І що ж, скажи, як знищити той фокус,