Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

не зводячи погляду з черва. Нарешті вони добралися до входу в печеру на західному боці гори. Вхід був великий, чорний і огидний, а мідна брама висіла на величезних залізних колонах. Вочевидь, у давно забуті дні то було шановане та неприступне місце, бо дракони не будували таких помешкань і не рили таких копалень, оселяючись натомість — по змозі — у склепах чи у скарбницях могутніх людей і велетнів давнини. Двері тієї просторої оселі були широкі, й подорожні опинилися в їхній тіні. Доти Хризофілакс не мав нагоди для втечі, та, дійшовши до власної брами, він стрибнув уперед і приготувався шаснути досередини.

Фермер Джайлз вихопив меча й ударив його плазом.

— Тпру! — сказав він. — Перш ніж ти ввійдеш, я маю дещо тобі сказати. Якщо ти хутенько не виповзеш назовні й не принесеш чогось цінного, то я піду вслід за тобою і відріжу тобі хвоста — для початку.

Кобила пирхнула. Вона не могла уявити, щоби Фермер Джайлз сам спустився в лігво дракона, хоч би й за всі гроші світу. Проте Хризофілакс був ладен у це повірити, адже Хвостогриз здавався йому таким блискучим і гострим, що гай-гай! І можливо, дракон навіть не помилявся, а от кобила, незважаючи на всю її мудрість, іще не збагнула, які зміни відбулися з її господарем. Фермер Джайлз покладався на свою фортуну й після двох сутичок почав уявляти, що жоден дракон не встоїть перед ним.

Хай там як, а Хризофілакс вийшов — та ще й дуже хутко, — несучи двадцять фунтів (монетами) золота і срібла та скриньку з перснями, намистом й іншими коштовними речами.

— Ось! — мовив він.

— Де? — запитав Джайлз. — Тут немає і половини того, про що було домовлено, якщо ти про це. Немає і половини твого багатства, — щоби мені провалитися на цьому місці.

— Звісно, немає! — погодився дракон, злегка стурбований тим, що у фермера від часу їхньої зустрічі в селі далебі побільшало мізків. — Звісно, немає! Та не міг же я принести все за один раз.

— Ані за два — закладаюся, — сказав Джайлз. — Іди-но знову досередини, а потім удвічі швидше вертай назовні, бо інакше скуштуєш Хвостогриза!

— Ні! — вигукнув дракон, і поспішив углиб, а повернувся назад і справді вдвічі швидше, ніж попереднього разу.

— Ось! — хекнув він, кладучи долі величезну ношу золота і дві скрині діамантів.

— А спробуй-но ще! — мовив фермер. — І не барися!

— Це суворо, надміру суворо, — сказав дракон, укотре заходячи всередину.

А тим часом сіру кобилу почала дещо турбувати її власна доля. «Хто ж повезе всі ці тягарі додому, цікаво було би знати?» — подумала вона й окинула всі лантухи та скрині таким довгим сумовитим поглядом, що фермер прочитав її думки.

— Не хвилюйся, любонько! — сказав він. — Тягти віз ми примусимо старого хробака.

— Змилосердіться! — заблагав дракон, почувши ці слова й утретє вийшовши з печери з величезною ношею та цілим візком, щедро навантаженим коштовностями, схожими на зелене та червоне полум'я. — Змилуйтеся! Якщо я потягну все це, то неодмінно помру. Я вже не подужаю витягти жодного лантуха, навіть коли ти вб'єш мене за це.

— Отже, там є ще, еге ж? — сказав фермер.

— Так, — відповів дракон, — аби вистачило для гідного життя.

Він — рідкісне диво! — казав майже правду, і це, як з'ясувалося, було мудро.

— Якщо ви залишите мені решту, — сказав прелукаво черв, — я довіку буду вам другом. І віднесу цей скарб аж до оселі шановного пана, а не до Королівської. Ба більше, допоможу вам зберегти його в себе, — так сказав він.

Тоді фермер лівою рукою витяг зубочистку і якусь хвилину напружено розмірковував. Потому, проявивши розумну розважливість, сказав:

— Домовилися!

Натомість лицар наполягав би на тому, щоби забрати цілий скарб і отримав би його разом із прокляттям. А дракон, якби Джайлз довів його до відчаю, міг би також — цілком імовірно — розвернутись і стати до бою, незважаючи на присутність Хвостогриза. Тоді Джайлз, якщо б і не загинув сам, то знищив би свій транспорт і залишив би левову частину своєї здобичі в горах.

На тому й порішили. Фермер набив кишені коштовностями — про всяк випадок, якби щось пішло не так, — і нав'ючив кобилу невеликим вантажем. А все інше нагромадив у скрині й торби і складав їх на спину Хризофілаксові, доки дракон не став схожим на королівський фургон. Летіти йому тепер було ніяк, бо вантаж був надто тяжкий, а Джайлз іще і зв'язав йому крила.

«Он як, ця мотузка опинилась у мене під рукою саме вчасно!» — подумав фермер і з удячністю згадав парафіяльного священика.

Тож дракон, важко дихаючи та пускаючи дим, тепер квапився в чужі землі, а за ним ішли кобила та фермер, котрий тримав напоготові Каудімордакса, дуже блискучого і загрозливого. Черв не наважувався викинути ніякого коника.

Незважаючи на тягар, кобила та дракон рухалися назад помітно швидше, ніж кавалькада їхала сюди. Адже Фермер Джайлз квапився, і не останньою причиною такого поспіху був мізер їжі в його торбах. А ще він не довіряв Хризофілаксові після того, як дракон порушив такі урочисті, такі обов'язкові до виконання клятви, і фермер безупинно міркував, як би то перебути ніч, не згинувши та не зазнавши великих втрат. Але ще до настання тієї ночі йому пощастило, бо вони наздогнали півдюжини слуг і поні, котрі поквапилися було втекти, а тепер, розгублені, блукали поміж Пустельних Пагорбів. Ті кинулись урозтіч зі страху та подиву, але Джайлз гукнув їм: — Гей, хлопці! Поверніться! Маю для вас роботу і добру плату за неї — доки ці торби не спорожніли.

І хлопці стали до нього на службу, радіючи, що матимуть проводиря, і думаючи, що тепер отримуватимуть платню регулярніше, ніж колись. Тоді вони поїхали далі: семеро чоловіків, шість поні, одна кобила та дракон; Джайлз почувався володарем і дивився на всіх зверхньо. Подорожні перепочивали тільки зрідка. Ночами Фермер Джайлз прив'язував кожну ногу дракона до чотирьох кілків, і троє вартових по черзі стерегли його. Та ще сіра кобила й собі стежила за всім у півока: ану ж хлопці надумають утнути якусь штуку.

Через три дні вони, перейшовши кордон, знов опинились у своїй країні; їхнє прибуття викликало такі подив і галас, яких раніше, либонь, не було поміж двома морями. У першому ж селі, де зупинилися мандрівники. їжа та питво полилися на них рікою без жодної плати, а половина юнаків захотіла пристати до процесії. Джайлз вибрав дюжину достойних молодиків. Він пообіцяв їм добру платню й купив їм таких коней і збрую, які тільки зміг відшукати. У нього почали народжуватись ідеї.

День