Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

пісні й виводило його одностайно, дуже голосно та сильно. Це додавало мужності, адже пісня була хороша: її склали колись давно, в ті дні, коли битви відбувалися частіше, ніж турніри; проте насправді горлати так гучно було немудро. Про їхній прихід тепер довідались усі створіння того краю, і дракони в усіх печерах Заходу нашорошили вуха. У людей не залишилося жодного шансу заскочити старого Хризофілакса вві сні.

За велінням фортуни (чи й самої сірої кобили), коли подорожні нарешті в їхали в сутінь похмурих гір, кобила Фермера Джайлза почала шкутильгати. Тепер вони піднімались угору крутими кам'янистими стежками, з труднощами та неспокоєм, який постійно наростав. Мало-помалу кобила відсувалась у кінець строю, спотикаючись і накульгуючи, а виглядала вона такою стражденною та сумною, що, врешті. Фермер Джайлз змушений був зіскочити на землю й іти пішки. Незабаром він і кобила опинились у самому хвості серед нав'ючених поні; та ніхто цього не помітив. Лицарі обговорювали питання першості й етикету, ніхто з них не був уважним. Інакше вони би помітили, що дедалі чіткіших драконячих слідів побільшало.

Правду кажучи, похід дістався до тих місць, де Хризофілакс часто вештався чи перепочивав після щоденних вправ на свіжому повітрі. Найнижчі пагорби та схили по обидва боки від стежки мали вигляд обпалених і потоптаних. Трави тут росло мало, і покручені кущики вересу та дроку чорніли серед розлогих латок попелу й вигорілої землі. Терени ці багато років слугували драконові ігровим майданчиком. Попереду над подорожніми здіймалася темна гірська стіна.

Фермер Джайлз хвилювався за свою кобилу; та радів, що йому вже не треба бути на видноті. Йому не подобалося їхати на чолі такої кавалькади в отих жахливих і загрозливих місцях. А ще незабаром радість його посилилась і він щирю подякував своїй фортуні (та кобилі). Бо десь опівдні на сьомий день їхньої подорожі — тоді саме було свято Стрітення — Хвостогриз вистрибнув Із піхов, а дракон — із печери.

Він напав без попередження та жодних формальностей, аби враз розпочати бій. Дракон кинувся на них навально та з ревінням. Далеко від рідного дому він не показав себе вельми хоробрим, незважаючи на стародавній імператорський родовід. Але тепер його переповнював нестримний гнів; він бився коло власної брами, а до того ж, захищав усе своє багатство. Дракон вилетів із-за уступу гори, наче безліч громовиць у супроводі буряного шуму та вибухів червоних блискавиць.

Суперечки щодо першості вмить ущухли. Коні сахнулись у різні боки, і декотрі лицарі попадали. Поні з майном і слуги негайно розвернулися, кинувшись навтьоки. Якраз вони й не мали сумнівів щодо належної першості.

Зненацька повіяло димом, який огорнув усіх, і тієї ж миті дракон налетів на голову колони. Декілька лицарів загинуло, перш ніж вони спромоглися кинути драконові формальний виклик на битву, а ще кількох інших було збито разом із кіньми. Про решту лицарів потурбувалися їхні скакуни: вони розвернулись і помчали світ за очі, відносячи геть своїх господарів і не цікавлячись, хочуть вони того чи ні. Утім, більшість таки хотіла…

Проте стара сіра кобила не зрушила з місця. Можливо, вона боялася поламати ноги на крутій кам'янистій стежці. А може, почувалася занадто втомленою, щоби тікати. Вона передчувала, що ліпше мати крилатого дракона перед собою, ніж повертатися до нього задом, а щоби втеча була вдалою, вона мусила би мчати швидше за скакового коня. Крім того, кобила вже знала цього Хризофілакса й не забула гонитви за ним через поле та струмок у рідному краї, коли приборканий дракон, урешті-решт, упокорився, розлігшись на сільській вулиці. Хай там як, але вона вперлась у землю широко розставленими ногами і пирхнула. Фермер Джайлз побілів так, як тільки на те було здатне його обличчя, проте залишився стояти обіч кобили: нічого іншого йому, здається, не залишалось.

Отак і трапилося, що дракон, розігнавши колону, раптом угледів просто перед собою свого давнього ворога з Хвостогризом у руці. Цього він очікував найменше. Дракон метнувся вбік, неначе величезний кажан. і завалився на схил пагорба поблизу дороги. Надійшла, геть забувши накульгувати, сіра кобила. Фермер Джайлз, збадьорившись, хутенько видерся їй на спину.

— Вибачте, — запитав він, — чи ви бува не мене шукали?

— Авжеж ні! — мовив Хризофілакс. — Хто би міг сподіватися зустріти вас тут? Я просто собі літав.

— То ми зустрілися завдяки щасливому випадку, — сказав Джайлз. — Мені дуже приємно; бо я шукав тебе. Ба більше, я маю з тобою особисті порахунки, — кілька порахунків, сказати б.

Дракон пхикнув. Фермер Джайлз підняв руку, щоби відігнати гарячий повів, а Хвостогриз миттю кинувся вперед, промайнувши небезпечно близько до драконового носа.

— Егей! — мовив той і припинив пхикати, а натомість затремтів і позадкував, аж весь вогонь у ньому захолов. — Ви ж, надіюся, не прийшли, щоб убити мене, добрий пане? — заскімлив.

— Ні, ні! — відказав фермер. — Я ж не казав про вбивство.

Сіра кобила пирхнула.

— Тоді що, дозвольте запитати, ви робите тут із усіма цими лицарями? — мовив Хризофілакс. — Лицарі завжди вбивають драконів, якщо ми їх не випередимо.

— Я нічого з ними не роблю. Вони для мене порожнє місце, — сказав Джайлз. — Тим паче, що всі вони тепер або загинули, або повтікали. Як щодо того, що ти обіцяв на Водохреща?

— А що саме? — схвильовано перепитав дракон.

— Ти спізнився майже на місяць, — мовив Джайлз, — і прострочив платню. Я прийшов, аби забрати її. Ти мусиш попросити в мене пробачення за всі турботи, яких я зазнав через тебе.

— Я дуже перепрошую! — сказав той. — Не треба було вам так клопотатись і приїздити сюди.

— Цього разу я заберу цілий твій скарб до крихти і без жодних базарних штучок, — мовив Джайлз, — або ж ти помреш, і я звішу твою шкуру з церковної дзвіниці як пересторогу.

— Це страшенно жорстоко! — сказав дракон.

— Домовленість дорожча за гроші, — мовив Джайлз.

— Чи можна мені залишити бодай перстінчик-два та дещицю золота, щоби мати чим розраховуватися? — запитав той.

— Ані мідного ґудзика! — відрізав Джайлз.

І ще певний час вони вели бесіду в такому стилі, сперечаючись, як завсідники торговиці. Та результат виявився передбачуваним, адже хай там що, а Фермера Джайлза рідко і мало хто міг перемогти в торгах.

Дракон змушений був пройти пішки весь зворотний шлях до печери, бо Джайлз невідступно супроводжував його, тримаючи Хвостогриза напоготові. Стежина була вузька й оповивала гору, тож на ній обом їм заледве вистачало місця. Кобила сунула позаду й виглядала дещо задуманою.

До печери, якщо міряти кроками, було п'ять миль важкого підйому; і Джайлз ледве плентався, задихаючись і сапаючи, проте ні на мить