BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Селище на озері 📚 - Українською

Читати книгу - "Селище на озері"

140
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Селище на озері" автора Сергій Вікторович Покровський. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 45
Перейти на сторінку:

На півдорозі між Селищем-на-Палях та мисом озеро вганялося в берег, утворюючи невеличку затоку. Неглибока, з піщаним дном, затока ця славилася рибою.

З човнів закинули довгі сіті. Човни попарно заводили сіть і повільно тягли до похилого берега, де було зручно витрушувати рибу й сушити сіті.

Риболовля й справді була вдала. Особливо пощастило рибноозерцям. В їхню майстерно сплетену сіть потрапило безліч найрізноманітнішої риби. Багато було лососів.

До самого смерку палили багаття, пекли рибу, а потім, прикрившись вільховим гіллям, поснули, щоб рано-вранці рушити далі.

Під ранок випогодилося, було тихо і ясно. Сонце, вигулькнувши із-за зубчастої хвойної стіни східного берега, швидко піднімалося вгору.

Що далі рухалися на північ, то крутішим ставав берег. Десь опівдні попереду показався мальовничий виступ кам'яного мису Ідолів. Трохи не доїжджаючи до мису, флотилія повернула до берега і ввійшла в гирло неширокої річки, яку рибалки з Селища-на-Палях називали Чорною.

Причаливши, ступили на порослий густою травою луг. І тут помітили на березі багаття, над яким прозорою стрічкою здіймався синюватий димок.

Як же здивувався й розтривожився Уомі, коли побачив біля того багаття свою матір Гунду, Кунью, сестру Наю, маленького вилицюватого Набу та двох менших Сойонових синів, котрі сиділи на траві і їли свіжу рибу. Побачивши Текту й Уомі, вони почали весело сміятися й вихвалятись тим, що зуміли перегнати їх.

«Як їм вдалося опинитись тут раніше за інших?» дивувалися брати.

Сталося це дуже просто. Всі троє жінок і гадки не мали, що Уомі вже поїхав. Дівчата плакали, лежачи на розісланих шкурах, а Гунда заспокоювала їх. Вона повторювала їм слова, почуті щойно від сина:

— Він — Уомі!

Цим було сказано все. Те, що комусь не минається дурно, Уомі приносить нову славу. Скільки вже було небезпек, які скінчилися щасливо для нього!

Ная помалу заспокоїлась і повеселішала. Але Кунью не покидала тривога.

— Ні! Уомі сильний, та вона, однак, занапастить його!

— Хто? — запитала Ная.

— Ота, що приходить до нього уві сні. Вона лиха. Я знаю це. Вона лиха!..

На повеселіле Гундине обличчя знову впала тривожна тінь. Слова завмерли їй на устах. Вона не знала, що сказати, бо в глибині душі й сама боялася цього.

— Вона його занапастить! — повторила Кунья й залилася слізьми.

Коли Набу ввійшов до куреня, обидві дівчини плакали. Він сказав, що Уомі й Текту вже поїхали на мис Ідолів. Дізнавшись про це, Ная голосно розридалася, схлипуючи й захлинаючись сльозами, як дитина. Кунья сиділа, притулившись спиною до стіни, і повними сліз очима непорушно дивилася поперед себе, наче десь там, удалині, вже бачила неминучу загибель Уомі.

Набу збентежено поглядав то на ту, то на ту дівчину і раптом якось дивно закліпав повіками, схопився рукою за шию.

Він ніколи не міг спокійно бачити жіночих сліз, а сльози двох таких гарних дівчат і зовсім вивели його з рівноваги.

Раптом Гунда підвелася, підійшла до Набу і низько вклонилася йому:

— Поможи нам доїхати до мису Ідолів! Де Уомі, там і Гунда буде.

Мати відчула, що не може залишатися далеко від синів. Її місце поряд з ними. Можливо, якась нова біда вже загрожує її близнятам.

Набу згодився. Він спорядив надійного човна й умовив Сойонових синів поїхати гребцями.

Ная і Кунья одразу ж заявили, що вони поїдуть з Гундою. Кунья раділа.

Чоловіки швидко роздобули їжу і все необхідне для подорожі. Вирушили пізніше, ніж Уомі, але цілісінький день невтомно гребли. Саме тоді, коли вся флотилія рибалила в глибині затоки і готувалася до ночівлі, вони поминули їх і пізно вночі щасливо висадилися в гирлі Чорної річки.

Уомі порадився з Набу і дідами й вирішив, що жінки поставлять собі курінь на узліссі і не показуватимуться на мисі Ідолів.

Хай чекають, поки закінчиться свято і вся флотилія вирушить назад, додому.

Ведмеже свято розпочиналося наступного дня, тому поспішати було нікуди.

Йолду з дідами рушили на мис Ідолів. Помастивши салом губи дерев'яним божкам, вони пішли вгору за течією річки, щоб вклонитися господареві мису Ойху і задобрити його подарунками.

ВЕДМЕЖЕ ВЕСІЛЛЯ

Щоб дістатися до Ойху, треба було перейти сосновий лісок стежкою, що виводила в долину Чорної річки. Недалечко від озера, на узліссі, стояло кілька хиж під шпичастими очеретяними покрівлями.

У цих хижах мешкали родичі Ойху, його жінки та їхні численні діти. Цим жінкам пощастило — їх обминула сумна доля багатьох інших.

Зараз Ойху не приділяв їм особливої уваги, і вони могли жити собі досить спокійно й навіть сито. Їм доволі перепадало від тих щедрих дарів, що їх близькі й далекі рибальські та мисливські селища доставляли славному ворожбиту, знахарю, чаклуну, повелителю вод і вітрів.

Одну велику хижу займали сім'ї менших братів. Житло ж самого Ойху стояло зовсім окремо, віддалік од інших, у молодому березовому гайку. Ця хижа була найбільша і стояла на високому помості, спорудженому на товстих колодах.

Йолду та інші діди, поштиво кланяючись, наближалися до цього страшного житла. На помості не видно було нікого. На сходнях лежав костур. Це мало означати, що Ойху вдома, але не бажає, щоб його турбували. Вхід до хижі був затулений хутряною запоною.

Діди зніяковіло перезиралися і спершу не знали, на яку ступити. Потім Йолду сів на траву, за ним посідали й інші і довго чекали, поки нарешті з'явиться господар.

Чи він справді спав і не бачив гостей, які прийшли засвідчити йому свою пошану, чи просто прикидався, що не бачить?

Ойху любив почванитися, потішити себе своєю владою і безпорадністю прохачів.

Сонце вже хилилося до обрію, коли Йолду підвівся, за ним усі діди, і вони тихо й обережно пішли собі геть.

Побачення відбулося тільки

1 ... 36 37 38 ... 45
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Селище на озері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Селище на озері"