Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

Серед робітників почалися хвилювання. Як і боявся Бьорнем, профспілкові лідери вирішили скористатися майбутньою подією, щоб досягти таких цілей, як встановлення певного рівня мінімальної платні й восьмигодинного робочого дня. Пожежа, погана погода і хвороби теж становили загрозу: у закордонних газетах уже писали, мовляв, хто ж наважиться відвідати ту виставку з огляду на горезвісну чиказьку каналізацію. Ніхто не забув, як 1885 року від брудної води стався спалах тифу й холери, який знищив десять відсотків мешканців міста.

У димах володарювали темні сили. Десь у серці міста молодий ірландський емігрант дедалі глибше занурювався в безумство — і це виявиться увертюрою до події, яка вжахне весь народ і очорнить те, про що Бьорнем мріяв як про найвеличніший момент свого життя.

А ще ближче до місця звершення підіймало голову значно химерніше створіння в такому самому нетерплячому передчутті: «Я народився з дияволом усередині. Я не міг нічим зарадити тому, що вродився вбивцею, так само як поет не може стримати натхнення до пісень».

У вівторок 24 лютого 1891 року Бьорнем, Олмстед, Гант та інші архітектори зібралися в бібліотеці на верхньому поверсі «Рукері», щоб надати креслення основних будівель виставки Комітету з територій і будівель. Архітектори зранку провели і власне засідання, де головував Гант. Через подагру він мусив покласти хвору ногу на стіл. Олмстед виглядав погано: обличчя в нього було аж сіре, тільки очі бірюзовими кульками блищали з-під лисого лоба. До групи долучився новий член — Оґастес Сент-Ґоденс, один із найвідоміших скульпторів Америки; Чарльз Мак-Кім запросив його допомогти оцінити проекти. Члени Комітету з територій і будівель виставки прибули о другій годині й наповнили бібліотеку запахом сигар, вовни й морозу.

Світло в залі жовтіло; сонце вже хилилося до обрію. У вікна кидався вітер. У каміні біля північної стіни потріскував і шурхотів потужний вогонь, дихаючи в бібліотеку сухим сироко, від якого в замерзлу шкіру заходили зашпори.

Гант без церемонії задав старт роботі архітекторів.

Вони по одному виходили, перед усіма розгортали свої креслення і вішали на стіну. Щось між ними відбулося, і це стало очевидно одразу — до кімнати немовби увійшла якась нова сила. Говорили вони, як згадував Бьорнем, «майже пошепки».

Будівлі були одна від одної красивіші й вигадливіші, а ще — величезні. Таких фантастичних замірів ще не бувало.

Гант пошкандибав наперед і показав будівлю адміністрації, яка мала стати найважливішою на виставці, що крізь її портал заходитиме на ярмарок більшість відвідувачів. Посередині цієї споруди був восьмикутник, увінчаний Куполом Зібрання, висота якого від основи до верхівки становила майже 84 метри — вище за купол Капітолію США.

Наступна будівля виявилася ще грандіознішою. Якщо його правильно звести, то Будинок виробників і вільних мистецтв стане найбільшою в історії спорудою, а сталі на нього піде стільки, як на два Бруклінські мости. Понад те — увесь Будинок виробників буде освітлений зсередини та зовні електричними лампами. На його верхні поверхи гостей возитимуть дванадцять електричних ліфтів. Чотири з них крізь центральну вежу підійматимуть на внутрішній міст на висоті понад 67 метрів від підлоги, а він, у свою чергу, вестиме на зовнішній оглядовий майданчик, з якого відкриватиметься запаморочливий краєвид далекого берега Мічигану: «Панорама, — як писали в одному путівнику, — яка досі не відкривалася жодному смертному».

Пост запропонував увінчати свою будівлю куполом заввишки 137 метрів — і тоді вона стане не лише найбільшою, а й найвищою в світі. Роззирнувшись навколо, Пост побачив в очах колег захват, але й щось іще. У залі зашепотілися. Архітектори тепер діяли й відчували настільки узгоджено, що Пост одразу все зрозумів. Купол був надмірний — не нездійсненно високий, а просто занадто пишний у своєму контексті. Від нього Гантове творіння здаватиметься меншим і зруйнується гармонія Великого двору. Не чекаючи на зауваження, Пост негучно сказав: «Мабуть, я не буду виступати на захист такого купола. Напевне, я трохи зміню свій проект».

Згода була одностайною, хоча й мовчазною. Саллівен за порадою Бьорнема вже змінив свою будівлю. Спочатку Бьорнем хотів, щоб фірма Адлера і Саллівена спроектувала Концертний зал… Але, почасти ще досі почуваючись скривдженими Бьорнемом, партнери йому відмовили. Пізніше Бьорнем запропонував їм Будинок транспорту, і вони пристали на пропозицію. За два тижні до зустрічі Бьорнем написав Саллівенові, просячи його змінити свій проект, створивши «одну велику браму на схід, і хай вона буде декоративнішою, ніж ті обидві, які ви пропонували… Упевнений, що по суті ваша будівля так виглядатиме ефектніше, ніж із двома брамами на старий лад із цього боку, що жодна з них красою й ефектністю не порівняється з однією центральною». Саллівен сприйняв пропозицію, але ніколи не зізнавався, за чиєю порадою так вчинив, хоча та брама і справді потім була на вустах в усіх відвідувачів виставки.

Усі архітектори, у тому числі Саллівен, здається, перебували під впливом якихось спільних чарів, хоча Саллівен буде від цього відмовлятися. Коли кожен з архітекторів розгортав своє креслення, «напруга чекання