Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

— Так отож. «Отримує живлення з повітря, з космосу, від сонця». І з ліній енергопостачання, якщо вони близенько.

— Виходить, що так. Але основний принцип…

— До дідька твій основний принцип! — скрикнув Грегор. — Ми не можемо зупинити цю дурню без Лаксіанського ключа, жодна людина не знає, що таке цей клятий ключ, ми занурюємося в кучугури якогось жахливого пилу й навіть не спроможні його вивозити, ще й спалюємо енергію, ніби нове сонце!

— Ну має ж бути якийсь вихід, — у голосі Арнольда почувся відчай.

— Та що ти кажеш? Припустимо… Ну то шукай його!

Арнольд сів там, де під купами порошку мав бути його стіл, і заплющив очі. У двері гупали, з вулиці чулися розгнівані голоси.

— Замкни двері, — попросив Арнольд.

Грегор замкнувся на ключ. Арнольд подумав ще кілька хвилин, потім підвівся.

— Не все ще втрачено, — запевнив він. — Ця машина таки забезпечить нам статки.

— Давай просто знищимо її, — запропонував Грегор. — Скиньмо в океан, абощо.

— Ні! Я знаю, що робити! Ну-бо, поквапся. Приготуємо до відльоту наш космічний корабель.

Наступні дні для «AAA Головної» промайнули в суцільній метушні. Партнерам довелося за немислиму ціну найняти людей, щоб ті вигребли з будинку танґриз. Далі вони якось примудрилися перевезти до космічного корабля машину, яка безперервно розсівала скрізь за собою сірий пил. Нарешті все було готове. Безвтратний Виробник стояв у трюмі, швидко заповнюючи його танґризом. Корабель залишив межі сонячної системи й набирав швидкість.

— Це ж логічно, — пояснював Арнольд. — Звичайно, на Землі немає попиту на танґриз. Тому не варто було й намагатися продати його тут. Але на планеті Мельдж…

— Щось мені це все не до вподоби, — засумнівався Грегор.

— Мій план має спрацювати. Постачати на Мельдж тангриз надто дорого. Але ми розмістимо там саму нашу фабрику. Можемо випускати продукцію безперервним потоком.

— А якщо й там попит виявиться занизьким? — не вгавав Грегор.

— Як це він може бути занизьким? Цей продукт — хліб мешканців Мельдж. Це їхній основний харч. Як тут можна проколотися?

По двотижневій подорожі у космосі в ілюмінаторі з правого борту корабля з'явилася Мельдж. І саме вчасно — танґриз уже заповнив трюм під зав'язку. Його герметично закрили, але тиск зростав разом із загрозою розриву стін корабля. Доводилося щодня скидати по кілька тонн, але цей процес займав багато часу й призводив до втрат тепла та повітря.

Таким чином, вони прибули на Мельдж майже без запасів кисню, в холодному кораблі, кожен закапелок якого був натоптаний танґризом. Щойно приземлилися, на борт прибув митник у помаранчевому однострої.

— Ласкаво просимо, — сказав він. — Гості не так часто відвідують нашу невеличку віддалену планету. Ви до нас надовго?

— Гадаємо, що так, — відповів Арнольд. — Ми збираємося відкрити тут бізнес.

— Чудово! — чиновник привітно посміхнувся. — Нашій планеті потрібна свіжа кров, нові підприємства. Дозвольте поцікавитися, що у вас за бізнес?

— Ми збираємося продавати танґриз, основний продукт харчування...

Обличчя чиновника миттю спохмурніло.

— Що-що ви збираєтеся продавати?

— Танґриз. У нас є Безвтратний Виробник, і…

Митник натиснув кнопку пристрою, закріпленого на зап'ястку.

— Вибачте, ви повинні негайно залишити планету.

— Але ж ми маємо паспорти з відкритими візами…

— Згідно з нашими законами, ви маєте негайно відлетіти й забрати свого Безвтратного Виробника.

— Як таке можливе? — обурився Грегор. — У вас хоча б є свобода підприємництва?

— Тільки не для виробництва танґризу.

З десяток танків виповзли на поле космодрому й оточили корабель. Чиновник вийшов і почав спускатися трапом.

— Зачекайте! — відчайдушно заволав Грегор. — Якщо ви боїтеся конкуренції, то прийміть Безвтратного Виробника від нас у подарунок!

— Ні! — закричав Арнольд.

— Так! Просто відкопайте і заберіть його. Нехай годує ваших злидарів. Може, потім поставите нам пам'ятник.

Підтяглися ще кілька танків. Низько у небі над космодромом кружляли застарілі реактивні літаки.

— Залиште планету! — вигукнув чиновник. — Ви справді гадаєте, що змогли б продавати танґриз на Мельджі? Та розплющте очі, озирніться!

Вони поглянули навколо. Поле космодрому було вкрите сірим порошком, його оточували будівлі однакового сірого кольору. Позаду розкинулися похмурі сірі поля, а ще далі здіймалися низькі сірі гори.

Скільки сягало око, скрізь панував сірий колір танґризу.

— Тобто ви маєте на увазі, — почав здогадуватися Грегор, — що вся планета…

— Уявіть, — сказав чиновник, затримавшись на сходах, — тут батьківщина Стародавньої Науки, й завжди знаходяться дурні, в яких руки так сверблять, що кортить покопирсатися в давніх артефактах. А тепер бувайте. Але якщо вам колись трапиться де-небудь Лаксіанський ключ, повертайтеся і називайте будь-яку ціну.

Остання зброя

Едсель був у вбивчому настрої. Разом із Парком і Факсоном вони впродовж трьох тижнів розкопували кожен курган, який траплявся їм у цій клятій місцині, не знаходили нічого й бралися до наступного. Минало швидкоплинне марсіанське літо, що не день холоднішало. І що не день розхитувалися нерви Едсе-ля, які й за спокійніших часів були не надто міцними. Коротун Факсон здавався веселим і мріяв про купу грошей, які вони матимуть, коли знайдуть зброю. Парк, ніби залізний, мовчки сунув уперед, і якщо його не зачіпали, не озивався й словом.

Але Едсель був на межі. Вони розрили ще один курган і знову не знайшли жодних ознак загубленої марсіанської зброї. Бліде сонце в нереально синьому небі, в якому і вдень блищали зірки, здавалося Едсе-лю сліпучим. Надвечірня прохолода пробиралась під ізоляційний костюм, пронизуючи холодом суглоби та м'язи.

Зненацька Едселю захотілося вбити Парка. Він незлюбив цього мовчазного чоловіка ще на Землі, коли вони домовлялися про партнерство. Парка він ненавидів навіть сильніше, ніж зневажав Факсона.

Едсель зупинився.

— Ти хоч знаєш, куди ми оце йдемо? — звернувся він до Парка лиховісно тихим голосом.

Парк байдуже стенув вузькими плечима. Жодне почуття не відбилося на його блідому, худорлявому обличчі.

— Ти знаєш, де ми зараз? — допитувався Едсель.

Парк знову знизав плечима.

«Увігнати б йому кулю в голову», — подумався Ед-сель і дістав зброю.

— Зачекай! — Факсон став між них. — Не заводься, Едселю. Краще подумай, яка купа грошей у нас буде, коли ми знайдемо зброю!

Очі коротуна знову засвітилися від цієї думки:

— Вона десь тут, Едселю. Можливо, у наступному кургані.