Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

class="p1">Едсель завагався, ще раз глянув на Парка. Понад усе на світі хотілося його порішити. Якби ж на Землі, плануючи експедицію, він знав, що все так обернеться... Адже звідти все здавалося таким простим. Він мав рукопис, у якому розповідалося, де розташований таємний склад загубленої легендарної марсіанської зброї, Парк знав марсіанське письмо, Факсон мав змогу профінансувати експедицію. Отже, гадав Едсель, їм потрібно лише дістатися Марса та дійти до кургану, в якому заховані ті штуки.

Едсель ніколи раніше не залишав Землі. Не збирався впродовж тижнів мерзнути, недоїдати, харчуватися концентратами, крізь апарат вдихати повітря з убогим вмістом кисню, відчуваючи постійне запаморочення. Не знав безперервного болю у м'язах, бо не доводилося торувати собі шлях густими марсіанськими чагарниками.

Він тоді думав лише про ціну, яку уряд — байдуже, який — буде готовий заплатити за цю легендарну зброю.

— Перепрошую, — Едсель, насилу опанував себе, — ця місцина мене дістала. Вибач, Парку, я зірвався. Веди нас далі.

Парк кивнув і рушив уперед. Факсон полегшено зітхнув і пішов слідом.

Зрештою, думав Едсель, я зможу пришити їх будь-коли.

Вони знайшли потрібний курган аж надвечір, коли терпіння Едселя знову майже зійшло нанівець. То була дивна, масивна споруда, саме така, як описано в рукописі. Під кількома дюймами ґрунту наткнулися на метал і відшукали вхід.

— Я виб'ю двері, — Едсель знову нетерпляче дістав револьвер.

Парк відтіснив його вбік, повернув ручку, й двері відчинилися.

Усередині вони побачили величезну кімнату. Ряд за рядом виблискувала там легендарна втрачена зброя, зниклі артефакти марсіанської цивілізації.

Троє чоловіків якусь мить просто непорушно дивилися. Перед ними був скарб, від пошуків якого люди майже відмовилися. Від часу висадки на Марс земляни дослідили руїни великих міст. Скрізь були розкидані потрощені транспортні засоби, витвори мистецтва, знаряддя виробництва — сліди величної цивілізації, яка на тисячі років випереджала земну. Старанно розшифровані науковцями писемні пам'ятки розповідали про великі війни, що точилися на Марсі. Однак усі рукописи створювалися до того, як із марсіанами сталося непоправне. Кілька тисяч років на Марсі не було розумного життя. Ба більше, весь тваринний світ планети виявився знищеним.

Здавалося, марсіани забрали з собою в могили й свою зброю.

Едселю вдалося дізнатись, що ця втрачена зброя цінувалася на вагу радію. Не було нічого подібного до неї.

Чоловіки увійшли до приміщення. Едсель схопив перше, що трапилося під руку. Зброя мала вигляд пістолетів сорок п'ятого калібру, тільки здавалася трохи більшою. Він підійшов до дверей і повернув зброю до чагарників.

— Не стріляй, — сказав Факсон, коли Едсель прицілився, — хтозна, як воно діє. Коли ми продамо цю зброю урядові, хай він шукає фахівців для випробування.

Едсель натиснув на курок. Кущ на відстані сімдесяти п'яти футів вибухнув із яскраво-червоним спалахом.

— Непогано, — Едсель погладив пістолет, відклав його і взяв інший.

— Будь ласка, Едселю, — нервово повторив Факсон, — навіщо все це випробовувати тут? Ти ж можеш натрапити на якусь атомну бомбу, абощо.

— Замовкни, — процідив Едсель, розглядаючи спусковий механізм.

— Не стріляй більше, — знову попросив Факсон і глянув на Парка, сподіваючись на підтримку, але той мовчки спостерігав за Едселем.

— Ви ж знаєте: можливо, щось із усього цього знищило марсіанську расу. Хочете знову запустити це в дію?

Едсель дивився, як спалахнула яскравим сяйвом розжарена ділянка рівнини там, куди сягнув його постріл.

— Гарна штука.

Він узявся до іншого пристрою, схожого на палицю. Забув уже й про холод і голод, почувався абсолютно щасливим від забав із цими блискучими іграшками.

— Збираймося вже, — Факсон подався до дверей.

— Збиратися? Куди? — Едсель узяв ще один блискучий пристрій, зручний, вигнутий під зап'ясток і долоню.

— Повертаймося до космопорту, — сказав Факсон, — щоби продати все це, як планували. Гадаю, зможемо запросити будь-яку ціну, без обмежень. За таку зброю уряд заплатить мільярди.

— Мої плани змінилися, — Едсель кутиком ока спостерігав за Парком. Худорлявий чоловік ходив поміж штабелів зброї, але ні до чого не торкався.

— Слухай-но, — Факсон пильно глянув на Едсе-ля, — врешті-решт, я фінансував цю експедицію. Ми планували продати все це добро. Я теж маю право на… ну гаразд, можливо, я не правий.

Ще не випробувана Едселем зброя націлилася йому в живіт.

— Що ти збираєшся робити? — він намагався не дивитися на пістолет.

— Треба бути цілковитим дурнем, щоби комусь це продати. — заявив Едсель і прихилився спиною до стіни печери так, щоб тримати у полі зору ще й Парка, — Думаю, що зможу й сам це використати.

Він широко усміхався обом.

— Удома я зможу озброїти надійних хлопців. З цим, що тут є, ми зможемо легко скинути будь-який уряд у Центральній Америці. Упевнений: ми протримаємося скільки завгодно.

— Ну, — Факсон не міг відвернути погляду від пістолета, — якось мені не хочеться влазити у такі справи. Я виходжу з гри.

— Гаразд, — кивнув Едсель.

— Не бійся, я нікому нічого не розкажу, — поквапливо заговорив Факсон, — просто не хочу займатися нічим таким — стріляниною, вбивствами… Ліпше повернуся додому.

— Як собі хочеш, — погодився Едсель.

Парк стояв осторонь, розглядав свої нігті.

— Коли вже матимеш власне королівство, якось заїду до тебе, — вів далі Факсон, невпевнено посміхаючись. — Може, зробиш якимсь герцогом чи щось таке.

— Напевне, я зможу влаштувати це для тебе.

— Ну то бувай. Удачі, — Факсон махнув рукою і вийшов. Едсель дав йому змогу відійти на двадцять футів, потім прицілився з нової зброї, натиснув на курок.

Ні звуку, ні спалаху — Факсону просто відтяло руку. Едсель ще раз швидко натиснув курок, і далі цілячись у Факсона. Маленького чоловічка розрізало навпіл, ще й глибоко проорало землю по обидва боки від нього.

Едсель раптом збагнув, що відкрив спину Парку, й озирнувся. Тому достатньо було просто схопити найближчий пістолет, щоби знищити Едселя. Але Парк незворушно стояв на місці зі згорнутими на грудях руками.

— Цей промінь, як бачу, розрізує все, — нарешті мовив він. — Корисна штука.

Едсель бавився ще близько півгодини, бігаючи до дверей і назад з різною зброєю. Парк сам ні до чого не торкався, але зацікавлено спостерігав. Стародавня марсіанська зброя була мов новенька. Тисячі років зберігання їй анітрохи не зашкодили. Тут лежала безліч вогнепальної зброї різної конструкції та ефективності. Знайшлися також дивовижно компактні теплові та радіаційні пристрої. Були знаряд-дя, що могли заморожувати, спалювати,