Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Крокуючи біля Кена, Феннел мовив:
— Я помилявся щодо нього... Він хороша людина.
— Усі ми помиляємося, — хитро всміхнувшись, Кен поглянув на Феннела. — Я, здається, також не мав рації щодо тебе.
Темба спостерігав, як його супутники зайшли в джунглі та зникли, а тоді заходився збирати дрова для багаття, яке мав розпалити, коли впадуть сутінки. Йому подобалося бути на самоті, та й у джунглях він почувався як удома. Йому було трохи цікаво, чому білі чоловіки пішли далі самі, але він вирішив, що то не його справа. Йому платили, щоб він був за поводиря, і Кен уже дав йому достатньо грошей, аби купити невеличке авто після повернення до Дурбана. Там він наймав маленьке бунгало, де мешкав із дружиною і сином. Щоправда, Темба бачився з ними не часто, бо багато часу проводив у різноманітних мисливських угіддях, однак тільки-но мав вихідний, повертався додому. На зустріч із родиною чекав завжди.
Він склав охайну купку з палиць біля дерева, де лежало обладнання, а тоді пірнув у джунглі, щоби знайти кілька сухих гілляк, з яких можна буде викресати багаття.
Раптом Темба закляк і прислухався. Щось ворухнулося неподалік. Його навчені вуха чітко вловили шелест листя. Може, це бабуїн? Чоловік стояв нерухомо, придивляючись туди, звідки долинув звук.
Із заростів позад нього виринув зулус із леопардовою шкурою на великих м’язистих плечах. Сонце виблискувало на широкому лезі його асегаю. На мить він зважив важкого смертоносного списа в дужій чорній руці, а тоді кинув його у незахищену спину Темби — з надзвичайною силою і непомильною точністю.
Високо у вечірньому небі терпляче кружляли шестеро стерв’ятників.
Розділ сьомий
— Ось він, праворуч, — раптом сказав Ґеррі.
Ґея припала до вікна гелікоптера. Вони пролітали над густими джунглями, а коли Ґеррі нахилив машину, джунглі враз закінчились, і перед очима жінки постали акри розкішних зелених моріжків, зелені цементовані алеї та розлогі квіткові клумби, які б ушанували своєю наявністю навіть ботанічний сад. За моріжками Ґея побачила трішки вигнутий одноповерховий будинок. З такої висоти здавалося, що він сягав не менше сімдесяти метрів завдовжки. Метрів за двісті від будинку розташовувалися численні маленькі бунгало з солом’яними дахами і пофарбованими в білий колір стінами — напевно, там мешкав персонал.
— Він же велетенський! — вигукнула Ґея. — Яка чудернацька форма! Уяви, як воно: ходити з одного кінця в інший кілька разів на день.
— Можливо, вони використовують ролики, — сказав Ґеррі. — Дім і справді великий, — він знову облетів навколо будинку, роздивляючись басейн, тераси, парасольки від сонця та шезлонги. — Нам уже час спускатися. Нервуєшся?
Усміхнувшись, вона похитала головою.
— Зовсім ні, я радше збуджена. Цікаво, чи зможемо ми увійти.
— Твоє завдання — провести нас, — сказав Ґеррі.
Він зауважив летовище й ангар. А коли спустився нижче, помітив трьох вбраних у білий тік зулусів, що витріщалися на гелікоптер.
Ґеррі приземлився неподалік від них і, щойно відчинивши двері, побачив, як від будинку рухається джип, за кермом якого — зулус, а на пасажирському сидінні — білий чоловік у сірому костюмі.
— А ось і вітальний комітет, — сказав Ґеррі й вистрибнув на землю.
Ґея віддала йому фотоапарат «Роллейфлекс» та сумку до нього, а тоді спустилася до молодика. Джип пригальмував. Із нього вийшов Так і вирушив до них. Залишивши Ґеррі, Ґея пішла назустріч незнайомцеві.
— Я Ґея Десмонд із редакції журналу «Світ тварин», — сказала вона і простягнула руку для вітання.
Поглянувши на неї, Так подумав, що вона навіть гарніша, ніж на фотографії. Джуліо потиснув руку жінки й трохи вклонився їй.
— Вибачте, що приземлилися так раптово, — продовжила Ґея. Щось у цьому високому чоловікові не сподобалося їй і миттєво викликало недовіру. — Я прямую до мисливського заповідника «Ваннок», але, побачивши цей прекрасний будинок, просто не змогла опиратися спокусі зазирнути сюди. Якщо не варто було, то скажіть — і я відразу ж полечу геть.
— Зовсім ні, міс Десмонд, — шовковистим голосом промовив Так. — У нас рідко бувають такі прекрасні гості. Оскільки ви вже тут, то, сподіваюся, залишитеся на ленч.
— Як люб’язно з вашого боку! Ми б із задоволенням залишилися, містере... — вона запитально глянула на нього.
— Джуліо Так.
Ґея озирнулася на Ґеррі, який саме підійшов до них.
— Містере Так, це Ґеррі Едвардс, мій пілот.
І знову Так вклонився.
— Містер Так люб’язно запросив нас на ленч.
Ґеррі потиснув Такові руку. Йому також не сподобався новий знайомець.
Ґея продовжувала говорити:
— Будинок — неймовірний і такий таємничий! Я очам повірити не могла, коли побачила його. Він давно належить вам, містере Так?
— Це не моє помешкання, міс Десмонд. Дім — власність містера Макса Каленберґа.
У Ґеї розширилися очі.
— Ви маєте на увазі мільйонера? Містера Макса Каленберґа?
Так відповів із ледь помітною сардонічною посмішкою в чорних очах:
— Саме його.
— Але я чула, що він самітник! — вигукнула Ґея. Дивлячись на неї, Ґеррі подумав, що жінка чудово вжилася у свою роль. — Нам, мабуть, краще летіти далі. Ми б не хотіли його турбувати.
— Ви не завдасте йому клопотів. Містер Каленберґ — не самітник. Я певен, що йому буде приємно познайомитися з вами.
— А чи можна буде пофотографувати будинок? Я також фотограф-фрилансер для журналу «Життя». Це було б неймовірним успіхом для мене.
— Про це краще запитати у містера Каленберґа. Однак не стіймо на сонці, — Так рушив до джипа. — Я відвезу вас до будинку.
Ґея та Ґеррі вмостилися позаду, а Так сів біля водія. Зулус повернув джип і поїхав у зворотному напрямку.
Кілька хвилин потому Ґею та Ґеррі провели до просторої вітальні, скляні двері якої виходили на заквітчану терасу з великим басейном. Розкішність кімнати шокувала Ґеррі, який ніколи раніше не бачив нічого подібного, і вразила навіть Ґею, яка свого часу побувала в багатьох розкішних будинках.
— Якщо зачекаєте тут, я повідомлю про ваше прибуття.
Вбраний у біле зулус мовчки зайшов до кімнати.
— Доки чекаєте, скуштуйте наших напоїв, — запропонував Так, а тоді зник.
Зулус за баром стояв і чекав.
Вони замовили два джини з тоніком, а опісля вийшли на терасу.
—
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стерв'ятник - птах терплячий», після закриття браузера.