Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова "

За Назаром ляскають вхідні двері. А Віра продовжує сидіти за столом. Вона цього хотіла. Абсолютно безглуздо заперечувати те, що головним Віриним бажанням було примирення з чоловіком. Гаєвська не вірила в дива, але готова була папірець під бій курантів із цим написаним побажанням з'їсти. Так, її потім замучає печія, але ризикнути заради свого щастя можна було б.

Приходить чергове повідомлення від сестри:

«То що, мені сьогодні додому не приходити?»

Віра його залишає без відповіді поки. І через те, що вона ще не знає відповіді, і через те, що їй телефонують. Роман починає без прелюдій:

— Я знайшов людей, які нам допоможуть.

— Мені нас уже час вітати?

Їхня вчорашня зустріч завершилася розмитою конкретикою. З важливого — Сердюк нарешті прийняв аргументацію Віри. Дівчина й сама не могла зрозуміти, чи потрібна їй ця справа. Але якщо життя крутить такі піруети, чи є сенс відмовлятися?

З важливого номер два — Сердюк, здається, нарешті заразився від Віри бажанням відновити справедливість і жити щасливо. Якщо до цього він планував почекати й сподівався на автоматичне розв’язання проблем, то в кінці зустрічі Роман і сам вже будував плани.

— Так. Вітай. Можеш навіть переможний танець планувати в себе в голові. Але поки дуже обережно. Ти коли можеш зв’язатися зі своїми знайомими?

— Ти хочеш усе прямо зараз? За тиждень Новий рік. Завтра — Різдво.

— Ти думаєш, це нікому не потрібно в новорічному гармидері?

— Думаю, так. Усе просто загасне в людському бажанні відсвяткувати й побути вдома. Їм точно не до махінацій мерії буде.

— Гаразд. Просто я, — Роман замовкає. Віра й не сподівається, що пан адвокат поділиться із нею емоціями. Але той продовжує: — Просто я вже замріявся.

— Розумію. І пропоную не телефоном все це обговорювати.

— Так.

Віра не хоче знову свої дії скидати на параною. Це банальні міри обережності. Якщо вже ці люди можуть у суді знайти щура й користуватися ним вміло, що їм заважає знайти дядька по лінії матері, який працює в компанії її оператора зв'язку?

Вони ще у кав’ярні домовилися, що Віра звернеться до знайомих журналістів. А задача Романа — знайти більше людей для свідчення. Гаєвська точно знає, що Соля Драгун її в цьому не підведе. Журналістка має хист і постійно прагне відновити справедливість. Але ж кому потрібна ця історія з корупцією в місті, якщо люди хочуть бачити веселу картинку свят?

Віра зітхає. Повертається до ялинки, але вже не відчуває настрою, який її запалював до цього. Вмикає гірлянду в розетку й розглядує ліхтарики, що мерехтять в руках.

Чому її розмірене життя перетворилось на ось це? Зі швидкістю цих ліхтариків події набирають обертів. Її квартиру зламують, потім їй погрожують і забирають із сумки флешку, її колишній чоловік пропонує їй випробувальний термін для стосунків, а сама вона хоче влізти в чергову дупу, підставляючись сама і підставляючи купу людей.

Єдине, що радує, — з Варварою в них тимчасове перемир'я. Вони не обговорювали жодним чином їхнє спілкування та постійні перипетії. Але після дня народження Варі стало краще. Не дружньо, не приятельські. Просто краще. Гаєвській не хочеться думати, що причиною всього є подарунок. Не з тих же людей її молодша сестра, щоб вестися на дорогі речі. Принаймні Вірі залишається тільки на це й сподіватися.

А, може, річ у тім, що в них нарешті змінився статус? Варвара більше юридично не під опікою старшої сестри. Можливо, її це розуміння душило. З питанням Віра ніколи до неї не лізла.

Гаєвська все це думає, тримаючи гірлянду в руках. Вона саме зараз належить до тих людей, яким із тієї гірлянди можна зробити знаряддя самогубства. А що, вийде весло навіть. Але самогубство до її планів на життя не входить.

 — Я тут подумав, — Віра підстрибує на місці від голосу, що звучить посередині її квартири. Одразу ж обертається на Назара.

— Ти чого так тихо заходиш?

— Я заходив звичайно. Просто ти не чуєш.

— Гаразд. Я просто задумалася.

— Нема питань. А подумав я про те, що на вулиці сьогодні дуже гарна погода. Може, прогуляємося?

Віра з сумнівом дивиться у вікно. Тільки нещодавно там припинився черговий снігопад. А зараз через темні хмари ледь пробивалося сонце. Але ж, якщо вона погодиться, то не заради метеорологічних умов, правильно?

Спочатку Назар береться за кран. А коли припиняє робити з себе сантехніка, повертається на кухню:

— То що, ми гуляти йдемо?

— Звісно, — Віра одразу ж відходить від ялинки, яку до цього старанно обмотувала гірляндою. Вона вже одягнула светр і джинси й просто чекала моменту, коли Назар до неї звернеться. Про себе молилася, аби він не передумав.

— Тоді я вдягаюсь.

Назар іде в коридор. А Віра не знає, чи радіти взагалі цьому випробувальному терміну. Однозначно Гаєвський не схожий на себе на початку їхніх стосунків. Можливо, Назар її цим одразу й підкупив — турботою про неї та різкою зміною відносно неї самої. Чоловік її майже одразу познайомив із друзями. Він тоді так і сказав: