Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

— Лише без зайвих рухів. Шутер, Милице, дивіться за ним.

Помічники Цвяха відпустили руки, але стояли поруч і майже торкалися ліктів. Тож якби я сіпнувся, спробував вихопити, наприклад, ніж із халяви або з-за пояса, вони б одразу скрутили мене знову. Загалом — були готові до всього. Крім того, що зброю я дістану з інвентарю.

Зусилля волі, і руків’я моргенштерна в долоні. Короткий порух зап’ястя, і усіяна гострими шипами булава врізається в обличчя Шутра, що стоїть за правим плечем. Удар не сильний, але несподіваний та болісний. І це, якщо в око не вцілив. Бандит скрикує і хапається руками за обличчя.

Розворот і вже піднята булава опускається на голову Милиці. Знову ж таки без замаху, але зусилля кисті та ваги моргенштерна вистачає, щоб на кілька секунд вивести того з ладу. Бандит болісно охає, нахиляється і задкує. Ось тепер два швидкі кроки вперед, розворот і, використовуючи інерцію тіла, шпичасте навершя б'є Шутера у вухо вже з усієї сили.

Не звикну до цього звуку. Хрускіт людського черепа нічим не відрізняється від щурячого. І щоразу, хоч і розумію, що вбиваю мерзоту, що вони мене точно не пошкодують і живим не залишать. А потім і Сашку не залишать… Але мимоволі здригаюся.

Черговий розворот і моргенштерн знаходить Милицю. Він встиг випростатися, і удар припадає на плече. Болючий зойк. Ще удар і тиша… розпанахана пострілом.

Куля пролітає над лівим плечем, ледь не зачепивши мочку вуха.

Цвях зорієнтувався раніше, ніж я до нього дістався. Пощастило — схибив. Навіть не знаю, чому. Між нами менше двох метрів. Тут треба вже зовсім сліпим бути.

— Кидай зброю!

А, ось воно що. Бандит не хотів мене вбивати. Мабуть, все ж таки розраховує отримати відповідь. Син йому той Лось, чи що? Гаразд, підіграємо.

— Не стріляй. Кидаю.

Гуркіт падіння заліза на бетонну підлогу підтверджує мої слова. Цвях мимоволі дивиться вниз, а коли піднімає очі, погляд його упирається в дуло Глока.

Мені розмови без потреби — я і так все знаю. І я не промахуюсь.