Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

Я прокинулася близько полудня, повільно приходячи до тями від дивовижного сну. Одразу ж згадала стару зі смоляним волоссям і порожніми очима небесного кольору. А потім і дивну брюнетку, слова якої «Це не сон» врізалися у пам’ять гострим лезом. Я повільно обмацала своє обличчя. Воно було вологе і липке від поту, як і волосся біля чола, наче я всю ніч провела в тренажерному залі. Вечірня сукня добряче пом'ялася, топ тиснув, залишивши на шкірі смуги.

Влада в ліжку не було. З кухні долинало шипіння сковороди та аромат кави. Він готував сніданок, чому я дуже зраділа. Їсти хотілося шалено. А ще більше - скоріше змити з себе минулу ніч і терміново зняти вечірнє плаття, що виснажило тіло.

Я ногами намацала тапки. Пошльопала в душ, проходячи повз Персі. Кіт ліниво розплющив одне око і відразу закрив його, перевіривши обстановку. «Це лише людина-жінка. Людина-чоловік мене вже нагодував. Можна спати далі», - мабуть, приблизно такі думки були в його голові, коли він так глянув на мене.

Я насамперед вирішила зняти злощасний браслет, невдоволено втупившись на прикрасу. До біса його. Я все більше переконувалась, що саме його наявність на руці якось впливала на мене, змушувала бачити ці дивні сни.

«Він точно якийсь ненормальний. Може, заговорений?»

Я пообіцяла собі, що більше нізащо не одягатиму його. Якби не Влад, я б і не надягла його вчора перед балом. Однак мої спроби розстебнути застібку однією рукою завершилися невдачею цього разу. У ній щось заїло, і хитромудрий замок ніяк не піддавався.

До чого ж безглуздий механізм!

Довелося покликати на допомогу Влада.

Він відгукнувся на мій поклик з ванної не відразу, зайшовши лише через кілька хвилин. Мабуть, у сусідньому будинку почули мої крики швидше, ніж він.

- Ти вже прокинулася! - з посмішкою резюмував він. Влад був явно у хорошому настрої, на відміну від мене.

- Допоможи зняти браслет. Не можу сама.

- Звичайно! Можу не тільки браслет допомогти зняти...

Хтиво усміхаючись, він поцілував мене в плече і легким рухом руки розстебнув атласний чорний топ, продовжуючи цілувати лінію шиї та плечей.

- Я взагалі в душ збиралася ... - неохоче чинила я опір його ласкам, притримуючи топ рукою.

- А я не заважатиму... - промуркотів він, притискаючи мене сильніше.

Невзмозі більше чинити опір, я здалася. Рука сама відпустила бюстгальтер. Обійнявши його за шию, я поринала пальцями в м'яке темне волосся. Губи самі напрошувалися на поцілунок. Він нахабно стягнув з мене білизну, таким же спритним рухом звільнившись і від власного халата, підхопив мене за талію і поніс у душову кабіну. І ось ми вже під струменями гарячої води, оповиті парою і пристрастю, розчинялися один в одному.

Тепер і мій настрій покращився. Ранок, який почався опівдні, та ще й у жарких обіймах коханого чоловіка, - претендував би на звання «ідеальний ранок», якщо забути про неприємний сон. Отримавши заряд бадьорості, ми задоволені витирали один одного рушниками.

- Дідько, там же яєчня на сковороді! - Влад, як ошпарений, помчав на кухню, не встигнувши до ладу вдягнути халат.

«Ну що ж… Майже ідеальний ранок! Сніданок, схоже, накрився...» - подумала я, закручуючи рушник на грудях, і збиралася вже бігти слідом, як раптом з вітальні пролунав крик Влада та гуркіт.

- Альбус Персіваль Вулфрік Брайан Дамблдор тебе побий! - заволав він і ледве утримавшись від падіння, спіткнувся об переляканого кота. Персі злякано зашипів і на напівзігнутих і так коротких лапах, як жирна чорна каракатиця, забіг під диван.

- Та й справді… Не ім'я – а матюк… Треба запам'ятати та використовувати в критичних ситуаціях… Альбус Персіваль… Вулфрик… щось там… Дамблдор! - спробувала я відтворити повне ім'я кота і побігла до плити.

Сковорода не встигла згоріти, а ось яєчня перетворилася на вугілля.

Поки я ліквідувала наслідки невдалого сніданку, а Влад вичитував зухвалого кота, задзвонив мій телефон. Номер невідомий.

- Слухаю вас.

- Ярослава? ... Емм ... Ярослава Смирнова? – уточнив жіночий голос.

- Так, - підтвердила я, кваплячи абонента. Все-таки у мене в руках була гарячуща сковорода, і висока ймовірність залишитися без сніданку, хоча давно вже час пообідати.

- Здрастуйте ... Мені ваш номер дала подруга ... - пихкаючи і запинаючись говорила жінка. Вона явно нервувала і відчувала незручність, а може, і сумніви щодо свого дзвінка.

- Добрий ранок. Точніше, день, - відразу поправила я себе, глянувши на стрілку годинника на стіні, що невблаганно підбиралася до одиниці. - Що ви хотіли?

– Вона сказала, що ви… можете вирішити деякі… проблеми, так би мовити…

Поки вона домовила фразу, я встигла, тримаючи плечем телефон, віддерти яєчню, що пригоріла, від сковороди і кинути посудину в раковину. Розпечена сковорідка загрозливо зашипіла, зустрівшись з мокрим холодним металом, ніби видавала несамовитий передсмертний крик, обдаючи мене чорним їдким димом. Дзвінок був явно недоречним, як і клієнтка, яка сама не впевнена, чи потрібна їй я.

- Послухайте, я не кілер якийсь, щоб вирішувати проблеми, а лише таролог. Нічого протизаконного не роблю і нічого поганого у своїх послугах не бачу. Якщо вам потрібна консультація, залиште номер у повідомленні. З вами зв'яжеться мій секретар. - роздратовано випалила я, збираючись вже скинути виклик, але жінка не вгамовувалася.

– Мені дуже терміново! Будь ласка! Це питання життя та смерті.

"Усі так кажуть" - подумала про себе.

- Сьогодні в мене вихідний. Вибачте.

- Я заплачу за подвійним тарифом. Дуже вас прошу!

Подумавши трохи, я все ж таки вирішила погодитися на зустріч, пошкодувавши про це через хвилину. Але назад було вже пізно відступати.

— Чекаю на вас через дві години. Салон магічних послуг Владислава Чорного. Центральний проспект, 8.

Жінка радісно подякувала мені, а я, не дослухавши, пішла збиратися. Якраз заїду десь поїсти з Владом перед зустріччю з нею.