Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"

президентські дебати, роботу та сім’ю. Дехто ставив питання щодо зовнішньої політики, а потім кілька молодих жінок спитали мене, які відгуки я отримала на свою статтю. Після 10 хвилин обговорення я помітила, що чоловіки в цій кімнаті (близько 50 % присутніх) замовкли. Коли я прокоментувала раптово односторонній характер бесіди, один молодий чоловік сказав, що «його виховали у дуже феміністичній родині» і що він вважає себе цілковитим прихильником чоловічо-жіночої рівності, але він не хотів нічого говорити через страх, що його неправильно зрозуміють. Інші хлопці за столом кивнули, погоджуючись.

Таке чоловіче мовчання загальнопоширене принаймні на публіці. Але це змінюється. Близько 15–20 % відгуків на мою статтю, які я отримала особисто, були від чоловіків — такий же відсоток чоловіків я побачила серед присутніх на своїх лекціях. Крім того, дедалі більше чоловіків з’являються в блогосфері та на сторінках періодичних видань, стверджуючи, що дебати про стосунки між чоловіками та жінками не ведуться винятково серед жінок. Вони прагнуть бути почутими і в них є доволі чіткі ідеї, які вони хочуть виголосити.

Секретар Верховного Суду сидить удома

Восени 2014 року Atlantic опублікував іншу статтю{213}, яка викликала велику дискусію серед чоловіків та жінок. Стаття називалася «Що навчила мене Рут Бадер Гінсбург про тата, який сидить удома». Її написав досвідчений молодий адвокат, колишній секретар судді Гінсбург — Раян Парк. Гінсбург відома сутичками від імені жіночої рівності у ролі адвоката в 1970-х та у ролі жінки, яка долала труднощі поєднання сім’ї та кар’єри. Вона казала своїм секретарям: «Якщо ви маєте турботливого партнера, допомагайте йому, коли він цього потребує». Надихнувшись цими словами, Парк вирішив допомогти своїй дружині, яка працює лікаркою. На рік він залишився вдома, щоб доглядати за їхньою донькою-немовлям Кейтлін.

Парк пише, що час, який він проводив з донькою удома, нагадав йому «час, який він провів, живучи в іншій країні. Та сама постійна новизна і сильне усвідомлення, яке підносить навіть найзвичайніші моменти». Він запитував себе:

Чи бракує мені гострих відчуттів та складних завдань в обговоренні заплутаних правових питань Верховного Суду? Що ж, варто зазначити, що більшість книжок, які я зараз читаю, з малюнками панд та свійських тварин. Але щоночі, навіть після найбільш виснажливого дня, я сідаю і роздумую про красу моментів, які минули.

Парк також по-справжньому чесний на тему суспільних упереджень, які стосуються чоловіків. Він зображує «добродушний скептицизм», який часто виражають люди, коли він обговорює так звану «боротьбу, яку він веде між сімейними та кар’єрними обов’язками». Він має справу з «основним упередженням, що жінки та чоловіки мають різні уявлення про те, що важливо у житті, або ж не мають цього уявлення, а також, що чоловіки не знаходять у вихованні дітей нічого корисного, а жінки навпаки розглядають це як невід’ємну частину людського досвіду».

Я б не могла сказати про це краще. Як жінка, я заперечую, що я більш домашня та турботлива, ніж мої колеги-чоловіки. Це може виявитися правдою в кожному окремому випадку, але не повинно бути правилом через те, що я жінка. Але чому ж тоді ми мусимо нав’язати протилежний стереотип про чоловіків, припускаючи, що вони автоматично хочуть інвестувати більше в роботу, ніж у стосунки зі своїми сім’ями? Парк стверджує: «Я не думаю, що це твердження в цілому правильне. Я впевнений, що воно не стосується мене».

Настають зміни

Раян Парк не один. Свідчення змін у мисленні чоловіків про себе та своє життя видніється на горизонті. Професор Школи Уортон Університету Пенсильванії Стефан Фрідман розповів, що коли він спитав своїх студентів, чим вони хотіли б зайнятися після коледжу, то вперше на його практиці один 18-річний студент відповів, що планує бути «татом, який сидить удома». Кунал Моді, співголова студентської асоціації Гарвардської Бізнес-школи написав статтю, у якій закликає своїх колег-чоловіків «прокинутися» заради економіки та рівноправності. «Виховання дітей{214} та виконання хатніх обов’язків не належать до “жіночих” ролей, — пише Кунал. — Зарахувати ці обов’язки до суто жіночих — непродуктивно для економічного добробуту вашої сім’ї». Деканка Гарвардської школи права, Марта Мінов{215}, поділилася, що за тридцять років викладання права, вона помітила одну зміну: питання, як перспективним правникам поєднати роботу й життя, тепер хвилює не лише жінок, але й чоловіків.

Навіть професійні атлети, які перебувають під сильним тиском і традиційно уособлюють мужність, хизуються вмінням сперечатися з дітьми. Бейсболіста Даніела Мерфі{216} розкритикували за те, що він узяв три вихідних по догляду за дитиною, проте він не дав маху перед журналістами, а розповів, що міняє синові підгузки посеред ночі.

Один із найкращих показників зміни норм — це, як завжди, Медісон авеню. Чоловіки (та жінки) з реклами швидко зрозуміли, чого не слід робити. У 2012 році Кімберлі-Кларк{217}, виробник Huggies, створила серію реклам про татусів, які дивляться за свої­ми дітьми вдома. Вони вважали, що це виглядатиме мило й привабливо для батьків обох гендерів. За кадром реклами говорив жіночий голос майже поблажливо: «Щоб довести, що підгузки та мокрі серветки Huggies можуть упоратися із чим-завгодно, ми провели найскладніше тестування, яке лише можна уявити: татусі залишилися зі своїми малюками одні вдома на 5 днів, поки мами відпочивали. Як Huggies врятують батьківство?».

Багато батьків люто відреагували на передбачувану некомпетентність татів. Татусь з Орегона{218}, Кріс Ротлі, розпочав петицію на Change.org під назвою: «Ми татусі, Huggies. Не ідіоти». Її підписало понад 1 300 осіб. Huggies, зрештою, вилучили цю рекламу{219} та попросили вибачення, навіть повторно особисто на з’їзді татусів-блогерів під назвою «Тато 2.0».

Але рекламній індустрії не потрібно багато часу, щоб учитися на своїх помилках. У 2013 році на World Series Chevrolet показало в ефірі рекламу{220} про Malibu sedan, де ніжний чоловічий голос розповідав про важливість сім’ї понад матеріальні блага. «Ми не підстрибуємо на звук першого дзвінка, бо ми намагаємося зробити шкільний дзвінок, — оголошує голос за кадром, поки тато заганяє свого сина в машину, додаючи: — Кутовий столик одного дня поб’є кутовий кабінет».

У 2015 році «Супербоул» продовжив цей тренд рекламою Dove men+care{221}. У рекламі показані діти різного віку, які кличуть своїх татів з високого стільця чи по дорозі до танцювального майданчика на весіллі. На випадок, якщо глядачі не зрозуміють зв’язку, заголовок запитував: «Що робить чоловіків сильнішими?». Відповідь: «Піклування».

Компанії, що створили ці реклами, витратили мільйони доларів на дослідження споживчого попиту.