Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

-Що? Хто? Таня? - промимрила у відповідь Роксоляна і похитала головою. - Та де, вона би з такими бахурами не ходила. - намагалась не так переконати Людмилу, як себе.

І раптом - сталося, мабуть, найгірше, що Ляна могла собі уявити - до них підійшли…

-О, Міла! - Степан люб’язно поплескав Лянину супутницю по плечі. - Радий видіти. А ти тут відколи?

-Здоров. - потиснув їй руку Андрій. Роксоляна ж тим часом злякано озирнулася на Таню. Якщо Стьопа побачить її з оцим мордоворотом… Але Тані тут вже не було.

-Та усе гаразд. - радісно всміхалася Міла до хлопців, і тепер на Ляну напали зовсім інші клопоти - як відтягти дорогу сеструнцю від Андрія. - Відпочиваю собі, поки канікули. А ви як? Ляна он казала, що посварилися. - стурбовано додала вона, а Роксоляна в той момент хотіла одного - дати Мілі штурхана і спровадити десь за тридев’ять земель звідси, аби не розбовкала хлопцям усіх Ляниних почувань. Але… Відколи вона не хоче відкривати хлопцям серце?

-Та ми зовсім трохи погиркались, - доволі переконливо сказала Ляна, та в якийсь момент не стрималась. - Стьопа… Хоча ні. Андрію, відійдемо на два слова?

Коли вони з Андрієм залишили Степана й Мілу (по другій було видно, що вона б залюбки надала перевагу товариству, на даний момент, Ляниного співрозмовника) і відійшли вбік, Роксоляна без зайвих слів сказала, дивлячись хлопцеві в очі:

-Нащо ви пішли в команду до Інни?

-Аби ти сі спитала. - в’їдливо мовив Андрій, відвівши погляд. - Так нам захцялося.

-Багато ж ви ночей обдумували цю пропозицію, захцяльники. - іронічно зашипіла вона. - Знали ж, що ми з Танюсею терпіти її не годні.

-Це ви з Танею не годні, - перекривив її друг, - а нам зі Степаном… цікаво з нею спілкуватися.

Від обурення Ляна на якийсь час втратила дар мови, а коли очуняла - то Андрій вже розвернувся і збирався прощатися.

-Андрію, - Ляна вхопила його за лікоть, - не треба стругати тут комедію! Ви погодилися, бо…

-Бо так вважали за потрібне! - прикрикнув він, аж Стьопа з Мілою розвернулися в їхній бік. - Ви не будете нам вказувати, що ми маємо робити, Ляно, - незвично гостро промовив хлопець її ім’я. - І не треба так дивитися, - прошепотів він, адже Ляна залучила свій докірливо-засмучений погляд, - ви самі обираєте, як з нами поводитись. - кинув через плече й пішов.

-Що ж… - захотіла врятувати ситуацію Міла. - Ем, гайда ще на конкурси чи… Може, я вам покажу свою хатку? Пішли?

-Угу, ходім, - буркнув Андрій, але для Міли це байдуже мовлене слово стало причиною для веселості. Вона радісінько повела їх до будиночка, навіть увійти запросила.

-А де Таня? - повів бровами Степан, і Ляна зрозуміла, що він ще з самого початку побачив відсутність подруги, але не знав, як спитати.

-Вона…

-Ой, та вона, - через приплив позитивних емоцій Міла, мабуть, не помітила, як Ляна подавала їй очима сигнал: ,,Мовчи, як могила, бо буде зле’’ - і тому стрекотала на всю могутність свого голосу, - ходить там з якимось білявим хлопцем. Не знаю, звідки він… Але нас з Ляною вона чомусь через нього зовсім не помітила.

-Та він з її групи, - злякано пискнула Ляна, побачивши, як Стьопа змінився на лиці. - Вони обговорювали, хто з них виступить у наступному змаганні, - в ході суперечки вигадувала таку-сяку казочку.

-Справді? Я чомусь такого не чула. - ображено сказала Міла.

-Але я чула! - відрізала Ляна. - Вони перед тим біля мене проходили. - полегшено видихнула, коли побачила, що Міла, хоч і думала вставити ще якесь словечко, але вирішила за краще промовчати.

Вони ще трохи покрутилися, а тоді змушені були піти, бо до хатинки заглянули інші власниці і попросили звідти їхнє строкате товариство.

-То куди тепер? - задумалась Ляна. - Вертаймось..?

-Не знаю, як ви, - несподівано перебив Ляну Степан, що було на нього зовсім не схоже, - але я йду до хатки.

-Я теж. - кивнув Андрій. - Бувайте здоровенькі.

І хлопці лишили дівчат самих, розчинившись у сутінках.

-Вже пізно. - не дивлячись на Мілу, повідомила Ляна. - Я до дому. Дякую за день. - і, перш, ніж Міла встигла подякувати їй у відповідь, побігла геть, глибоко вдихаючи грудьми повітря.

Хлопці й далі ходять набурмосені та ніби не помічають її з Танюсею. Сама Таня сновигає в товаристві якогось непевного баляндрасника, а вона, Ляна, лишилася зовсім одненька. І все тому, що…

-Це ж через тебе! - погрозливо крикнула вона, а якась парочка під деревами злякано придивилася до хабазів. - Якби ти мені не потрапив під руку… - і Роксоляна з усієї сили жбурнула медальйон у маленьке, брудненьке озеро під вербою, де вони любили сидіти разом, коли… коли ще хоча б говорили.

Ляна, злюща, як мигера, потупцювала до будинку. Коли зайшла - то не побачила там ні Ксені, ні Соломії, а ні…

-Чоловіче добрий, жінко солодка… - приклала руки до лиця і підійняла голову до стелі. - Я скоро так помішаюся. - шарпнула ковдру до себе і розправила її на ліжку.

Лігши, години дві крутилася і аж потім згадала, що ще не дочитала свою ,,Роксоляну’’.