Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"

Було в одній багатодітній родині шість синів та одна донька. Звісно ж батьки ростили своїх дітей роботящими - як інакше стільки ротів прогодуєш? Тож хлопці, хоч і нехотя, мусили щоранку йти на поле і працювати, а їхня сестра Оленка носила їм обід.

Та дівчина, чесно кажучи, зірок з неба не хапала - і постійно плуталася у польових стежках. Брати часто скаржилися на неї батькам, та що вже з цієї бідосі візьмеш?

Ще в тих краях жив Змій. Великий і страшний. І хоч був вегетаріанцем, про це ніхто не знав. Про нього ходили легенди, що викрадає людей і їсть. Насправді ж, люди, що дійсно потрапляли до його лігва випадково, просто не хотіли більше йти додому. Зі Змієм було весело. Він був кумедним стендапером і робив неперевершені фаєр-шоу! 

Якось, гуляючи лісом біля поля він побачив Оленку, яка ходила колами, очевидно заблукавши. Він хотів допомогти їй, та коли вона побачила великого Змія, почала голосно кричати. Знаючи свою репутацію серед селян той злякався, що зараз на крик понабігають люди і доведеться їх кривдити, захищаючись від нападу. Тож Змій швиденько підлетів до дівчини, закрив їй хвостом рота, підхопив її і поніс до себе в лігво. 

Там новеньку радо зустріли інші люди та розповіли що до чого. Оленка протанцювала під декілька пісень з господарем та, проспівавши “Смереку”, вирішила залишитися.

Ввечері розлючені брати прийшли додому, так і не обідавши. 

- Де ця недолуга Оленка? Зараз на горіхи отримає від нас за те, що ми цілий день голодні! - мовив старший.

- Так вона і назад не приходила, - зізналася мати, кліпаючи очима. - Може з нею щось сталося?

Почалися пошуки дівчини і виявилося, що один з сусідів таки бачив, як її забрав Змій. Брати, не довго думаючи, пішли до його Лігва визволяти (як вони думали) свою малу сестру. Та коли прийшли туди - побачили, що життя дійсно може бути святом. Яке там поле? Які жнива? Коли тут нескінченні вечірки та безтурботні будні. Тож і брати залишилися жити у Змія.

А їхні батьки, дізнавшись, куди потрапили їхні діти, заочно їх вже поховали. А все завдяки сільським легендам про цього “страшного звіра” - не вірили вони, що хтось з братів чи їхня сестра живими залишилися.

Пішла жінка з горя на город, сіла між грядок і горох їсть. Аж тут нізвідки котиться квасолина.

“Дивно, я ж квасолю цього року не садила,” - подумала жінка. І нехтуючи правилом “5 секунд”, підняла зернину з землі і до рота поклала. І чого, спитати б? Хто ж це сиру квасолю їсть? Але жінка - чи то з горя, чи то сонце голову напекло - на це не зважала і проковтнула квасолину.

А через дев’ять місяців у неї народився ще один синочок. Чи мав до цього відношення її чоловік чи ні - залишилося загадкою. Однак, хлопчик, якого назвали “Котиквасолько” був незвичайним. 

До речі, ну й імена раніше давали! А якби бараболя котилася, чи там помідор, чи огірок, то з’явилися б у них Котибараболько, Котипомідорко і Котиогірко? Існує ж “Велика книга імен” врешті-решт!.. Але це ліричний відступ авторки. Повернімося до нашого Котиквасолька.

Тож хлопчик ріс як з води, перетворюючись на славного та сильного парубка. Дуже швидко він зміг замінити батькам всіх їхніх попередніх дітей разом узятих. Тих потрібно було примушувати до роботи, а цьому лише скажи щось зробити - одразу біжить виконувати. А сильний який! Одного разу батько з сином копали колодязь,— докопались до великого каменя. Батько побіг кликати людей, щоб допомогли його викинути. Поки батько ходив, а Котиквасолько узяв та й викинув. З того часу батьки його навіть побоюватися стали - та і як тут не боятимешся, коли твій син викував собі булаву і ходить з нею всюди.

Вирішили вони цю силу на добру справу пустити - розповіли Котиквасольку про його братів і сестру та Змія, що їх викрав. А той радо визвався йти їх визволяти. Ніхто його, звісно ж, не тримав.

Приходить Котиквасолько до лігва, а Змій якраз квіти поливає у себе на клумбі. Хлопець теревені розводити не став - і ЯК ГЕПНЕ БУЛАВОЮ ЙОГО ПО ГОЛОВІ! Той і оком зморгнути не встиг і полетів на той світ. А Котиквасолько бігом до братів і сестри - “визволяти” їх з полону. Ті як почули, що їхнього любого Змія вже нема, а цей швершко стоїть за всім цим, ще й додому їх забирає - ЗНОВУ НА ПОЛЕ-Е-Е-Е! - впали у депресію. Йдуть похнюплені й не знають, що далі робити. Добре, хоч добро Змієве з собою несуть. 

Йшли довго, застала їх ніч у дорозі. Полягали у лісі спати, але, окрім Котиквасолька та Оленки, очей тоді ніхто і не зімкнув. Вирішили прив’язати хлопця до дуба, щоб його тут і дикі звірі з’їли. Оленку перенесли на іншу лісову галявину, а самі забрали награбоване - і мерщій до батьків. Прийшли, хваляться, що Змія вбили, золото забрали. Лише Оленку спасти так і не вдалося. А про Котиквасолька мовчать. Кажуть, що не знають хто це.

А той зранку прокидається до дуба прив’язаний. Довелося викорчувати дерево та й піти з ним до рідної хати. Прийшов, а вдома нікого немає - всі в полі. Ну а де ж іще?? Чекати на родичів не став. Посадив дуба під вікнами (як натяк, що він ще живий), зібрав пожитки і пішов шукати кращої долі. Кажуть, що до Голлівуду дійшов - у кіно там почав зніматися, якогось супергероя коміксів грати.