Читати книгу - "Наодинці з собою"

Усе це належить до взірця доброго спільництва; до того ж, воно старше за всяке праведне діяння.

21. Коли мета чийогось життя не завжди одна й та сама, то й сам він не зможе ціле життя бути одним і тим самим. Але й сказаного не досить, коли не додаси, якою ж мусить бути ця мета. Не для всіх тих речей, що їх більшість людей вважає за добро, є однакове визнання, а тільки для тих, які є спільним благом; тож і мету собі треба ставити лише суспільну і громадську. Хто спрямує до неї усі свої устремління, у того й діла будуть такими, і завдяки цьому він завше буде самим собою.

22. Про польову й домашню мишу; про її захват і трем{419}.

23. Сократ називав засади юрби «ламіями» — страшилами для дітлахів{420}.

24. Спартанці на видовищах чужинцям ставили лавки в затінку, а самі сідали, де трапиться.

25. Сократ сказав Пердіцці, чому до нього не приходить: щоб не згинути щонайтяжчою погибеллю: зазнавши добра, не мати змоги добром віддячити{421}.

26. Є серед ефеських написів{422} заповідь: «Завше пригадуй собі когось із древніх, який жив у чесноті»{423}.

27. Чому піфагорейці удосвіта дивляться в небо: щоб нагадати собі про тих, хто завжди вершить своє діло однаково й на один лад; а також про порядок, про чистоту, про наготу: зоря не має жодної паволоки.

28. Про Сократа: як він підв'язався кожушиною, коли Ксантиппа пішла з дому, забравши його вдяганку; що сказав товаришам, які, побачивши його отак вирядженого, соромилися й сахалися{424}.

29. І в письмі, і в читанні спочатку тобою керують, а вже потім керуєш іншими. У житті — тим паче{425}.

30. Родивсь рабом — не маєш свого розуму{426}.

31. Любе серце моє розсміялось{427}.

32. Вже-бо й тепер чесноті домовляють образливим словом{428}.

33. Хотіти взимку фіг — божевілля; таким є той, хто хоче дитину, коли вже не дано її мати{429}.

34. Епіктет каже: «Цілуючи дитину, треба подумки примовляти: „Може, завтра помре“». — Але ж це — злі вроки! — «Жодних вроків, — мовить Епіктет — а лиш позначення діла природи. Чи жати колоски — то також вроки?»{430}

35. Зав'язь, виноградина, родзинка — все це перетворення, але не в небуття, а в те, що наразі є небуттям{431}.

36. «Розбійником не стають із власного вибору»{432}, — Епіктетове.

37. Він каже: «Відкрий для себе мистецтво згоди і пильно стережи осідку устремлінь: щоб вони були із засторогою, щоб були суспільними, щоб були чогось варті. Від пожадань — утримуйся; від речей, які від нас не залежать, — не ухиляйся»{433}.

38. «Отож — каже — змагання йде не за якусь абищицю, а за те, чи марити нам, чи ні»{434}.

39. Сократ казав: «Яку хочете мати душу? Як у розумних істот чи яку нерозумних? — Як у розумних. — У яких розумних істот — здорових чи нікчемних? — У здорових. — То чому не шукаєте? — Бо маємо. — Звідкіля ж у вас борня й незгода?»{435}

Книга XII

1. Все те, про що ти молишся, аби дійти до нього кругобіжним шляхом, — ти міг би мати вже зараз{436}, якби сам для себе не скупився, тобто якби минуле зоставив позаду, майбутнє — полишив на провидіння, і тільки своє теперішнє спрямовував до честивості й праведності. До честивості — щоб любити уділене тобі, адже його принесла і до нього привела тебе сама природа. До праведності — щоб вільно і без викрутів казати правду, а чинити — законно й гідно; і нехай тобі не перешкоджають ні чужі пороки, ні поголос, ні відчуття оброслої довкола тебе плоті: це — клопіт тієї частки, яка від цього страждає.

Отож, коли вже станеш на виході, то все покинеш, а пошануєш тільки те, що в тобі є божественного, — свою керівну частку; і не боятимешся, що твоє життя закінчується, а боятимешся, що ти ще й не починав жити за природою. Тоді-то станеш людиною, гідною Всесвіту, що її породив, а перестанеш — бути чужинцем у власній батьківщині; перестанеш дивуватися, наче з несподіванки, із тих речей, які стаються щоднини; перестанеш залежати від того й від сього.

2. Бог бачить кожну керівну частку вільною від її посудини, від шкаралупи, від жужелю, адже він дотикає лиш того, що із нього самого випливло й вплинуло туди{437}; і дотикає лише власною мислячою часткою. Призвичаїшся робити так само — позбудешся багатьох помикань. Бо той, хто не дивиться на облегле м'ясо, — чи ж занепокоїться розглядом шат, оселі, слави й подібних обгорток і риштунків?{438}

3. Ти складаєшся із трьох частин: тіла, духу, ума. Перші дві є твоїми остільки, оскільки потребують піклування; і лише третя — справді твоя. Якщо відженеш від себе — тобто викинеш із думки — усе те, що роблять чи кажуть інші; усе те, що ти сам чи робив, чи казав; усе те, що хвилює тебе в майбутньому; усе те, що, незалежно від твого вибору, властиве тілові, яке тебе облягає, чи подиху, який тобі вроджений; усе те, що несе за собою довколишній вир, — а тоді й мисленна сила визволиться від долі й очиститься, і, нічим не пов'язана, житиме по-своєму, роблячи те, що праведне, бажаючи того, що їй припадає, мовлячи те, що істинне, — кажу, якщо викинеш із керівної частки усе, що її обсіло — чи то через пристрасті, чи то через те, що або допіру настане, або вже минуло в часі, — якщо вчиниш себе таким, як Емпедоклова куля круглява, своїй колобіжній сталості рада{439}, і навчишся жити лише тим життям, яким живеш, тобто теперішнім, — от тоді зможеш прожити увесь позосталий до твоєї смерті час незворушно, благородно і прихильно до свого генія.

4. Часто дивуюся: як воно так, що кожен понад усе любить самого себе, але те, що сам про себе визнає, ставить нижче за те, що про нього визнають інші?{440} Коли б до нього приступив хтось із богів або просто вирозумілий учитель і заборонив йому брати до серця й обмислювати те, чого він не зміг би, ледве воно зародиться, видати із себе, — і