Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

class="p">Отже, шоколад не зробить вас стрункішими. Але чи знали ви, що Західний берег ріки Йордан і Сектор Гази, окуповані палестинські території по обидва боки Ізраїлю, з’єднані мостом, на якому Ізраїль часом зловмисне обмежує палестинський рух? Про це також ви могли читати в «новинах». У 2014 році онлайн-журнал Vox, що позиціонує себе як джерело, яке доступно пояснює складні проблеми, опублікував «11 головних фактів для розуміння кризи між Ізраїлем і Сектором Гази». У факті номер один ішлося про цей самий міст.

Його нема.

Vox виправив помилку. Автор заявив, що бачив статтю про проект такого моста, але не зрозумів, що його так і не побудували, аж поки критики не висміяли Vox. Як зауважила авторка Моллі Гемінґвей, жоден журналіст не здатний уникнути помилок і мало хто може бути фахівцем із будь-якої теми, але «міст до Сектора Гази» — це не «помилка в імені або незнання якоїсь прихованої деталі», а «абсолютне незнання регіону».[82] Як у випадку з усіма виправленнями, можна тільки здогадуватися, скільки людей пам’ятають саму статтю і не пригадують спростування.

Vox часто стає предметом такої критики, і недарма. На початку 2016 року у виданні з’явився заголовок: «Найрадикальніше, що зробили “Чорні Пантери”, — це те, що вони дали дітям безкоштовний сніданок». «Пантери» — радикальне угруповання, засноване в кінці 1960-х, поєднувало чорний націоналізм із марксизмом-ленінізмом і було причетне до численних випадків насильства та вбивств, включно з перестрілками з поліцією. Вони точно не були дружелюбними працівниками дитсадка. Стаття Vox змусила колумніста Daily Beast Майкла Мойнігена твітнути: «Пам’ятаєте, щоб автори, які бралися щось пояснювати, мали хоч найменше уявлення про те, що пояснюють? І я не пам’ятаю».

Отже, шоколад — не диво для схуднення, а моста між Сектором Гази та Західним берегом ріки Йордан немає. Може, і «Пантери» були трохи жорсткішими, ніж ми пам’ятаємо? Але ви, мабуть, не в курсі про справжнє значення Великодня для християн, коли святкують воскресіння Ісуса Христа і Його вознесіння прямо на небеса. Так написали в New York Times у 2013 році. Тепер уже в госпелах щось там кажуть про те, що Ісус десь ще спочатку ходив по землі, але це, напевне, просто версія, на яку щовесни посилаються місцеві прихожани та духовенство. Може, ці люди й мають рацію та дипломи з теології, але хто вони такі, щоб сперечатися з New York Times?

У світі більше мільярда християн, і вражає те, що мало хто помітив таку помилку. New York Times тихенько випустила, можливо, одне з найстриманіших виправлень в історії газети: «Попередня версія цієї статті хибно схарактеризувала християнське свято Великодня. Це святкування воскресіння Христа із мертвих, а не Його вознесіння на небеса».[83] Це точніше озвучення офіційної версії, але попереднє хибне тлумачення означає, що хтось у Times не має жодного поняття про історію Томи невіруючого чи про інші загальновідомі культурні відсилки, що походять із епізодів Нового Заповіту, коли Ісус являється особисто, а не відразу підіймається ліфтом на останній поверх у Великодню неділю.

Якщо вас утомлює слідкувати за всією цією хибною інформацією, завжди можна розслабитись і почитати художню літературу. Наприклад, вашу увагу може привернути Івлін Во. Зрештою, Во перебуває в списку «ста найкращих письменниць усіх часів», опублікованому в 2016 році журналом Time, тому варто глянути її твори.

От тільки Івлін Во був чоловіком. Він жив до 1966 року.

Такі неймовірні помилки — це не просто продукт інтернет-­епохи.

На передовиці Washington Post більше тридцяти років тому було вказано, що Ірландія — член НАТО, що мало б стати шоком не лише для знаменитого своєю нейтральністю народу цієї країни, але й для СРСР та США. Усі припускаються помилок, включно з фахівцями, журналістами, редакторами та фактчекерами. Таке буває.

Проте, на жаль, такі помилки трапляються значно частіше в новій журналістиці ХХІ століття. Ситуацію погіршує ще й те, що в інтернеті хибна інформація поширюється швидше й тримається набагато довше. У світі постійного оновлення інформації, яка прибуває на великій швидкості і є доступною цілодобово, журналістика часом більше сприяє смерті фаховості, аніж запобігає їй.

Розумію, що недобре жалітися на буяння новин та інформації в цифрову епоху, але я все одно скаржитимуся. Зміни в журналістиці, як і доступніший інтернет та вища освіта, мали несподівано руйнівний ефект на стосунки між фахівцями та звичайними людьми. Замість того, щоб робити людей поінформованішими, багато з так званих новин ХХІ століття ще більше заплутують і бентежать обивателів, а часом і самих фахівців.

Експерти в таких обставинах стикаються з дошкульним викликом: стає дедалі більше новин, а люди, здається, знають дедалі менше, і ця тенденція триває вже принаймні чверть століття. Парадоксально, але це проблема, яка поглиблюється, а не розв’язується. Люди не лише менше знають про довколишній світ, а й менше ним цікавляться попри доступ до більшої кількості інформації, ніж будь-коли раніше.

Ще в 1990 році, наприклад, дослідження, здійснене організацією Pew Trust, попереджало, що віддалення від важливих громадських питань було характерніше для людей віком до тридцяти років, хоча саме вони мали б бути найбільш сприйнятливими до нових джерел інформації на зразок кабельного телебачення та електронних медіа, які тоді щойно з’являлися. Це виразна зміна американської громадянської культури, як зауважувалось у дослідженні.

Протягом останніх п’ятдесяти років рівень поінформованості молодших членів суспільства був принаймні не нижчим, ніж у старших людей. У 1990 році це вже не так. (...) Люди віком до тридцяти знають менше, ніж їхні попередники. І вони менше цікавляться подіями навколишнього світу. Соціологи завжди помічали, що молодші люди зазвичай дещо слабше цікавляться політикою та серйозними проблемами. Але ця різниця значно загострилася.[84]

Ці респонденти тепер уже самі середнього віку, і їхні діти, на жаль, не кращі за них. Дослідження 2011 року, здійснене Чиказьким університетом, з’ясувало, що американські випускники коледжів «не змогли значно покращити критичне мислення та навички доведення власної думки протягом чотирьох років навчання». Утім, ще більше бентежить те, що їм також «не вдалося підготувати ґрунт для подальшого залучення в громадське життя».[85] Як і їхні батьки, ці молоді люди не тільки менше знали, ніж від них очікувалося, а й менше цікавилися тим, як застосувати власні скромні знання до виконання своїх громадянських обов’язків.

Тож коли обиватель атакує фахівця фразою «я читав таке в газеті» чи «я бачив таке в новинах», це може нічого не означати. Звісно, та інформація могла взагалі бути не з новин чи газети, а з чогось, що лише