Читати книгу - "Одного разу на Різдво"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«В Емми просто перед випускним з’явився жахливий вугор, — казала одна, вказуючи на своє бездоганне підборіддя для наочності. — Ваші пропозиції?»
На щастя, навіть на стадії інтерв’ю я знайшла допомогу в Сари, бо одразу згадала нашу поличку у ванній кімнаті на Делансі-стрит.
«“Судокрем”. Його продають разом із товарами для сідничок немовлят, але він же — таємна зброя проти вугрів».
Вони дуже швидко це записали. У мене було таке враження, що вони миттю побіжать до аптеки, щойно завершиться співбесіда.
«Колготки дали стрілку в дуже важливий день», — питала мене друга співробітниця, звузивши очі.
«Прозора основа для манікюру — стрілка далі не поповзе, — відповіла я негайно. Стандартна примочка шестикласниць».
Поки вони завершили, я почувалася, ніби мене підсмажили на грилі в «Штазі», а не в перспективному підлітковому журналі.
— Боже, я сподіваюся, ніхто не запитав тебе про накладні вії, — каже Сара. — Тебе б під суд віддали.
— Ти мені розкажеш. Я сподіваюся на тебе як на головне джерело досліджень.
— Ну, ти ж мене знаєш, я просто скарбниця різних знань про все накладне, штучне й блискуче! — чути, що вона захоплена. — Не можу повірити, що ти нарешті повертаєшся, Лу, це найкраща новина року. Зачекай, я ще Джекові скажу!
Вона відключається, я сідаю на верхню сходинку та шкірюся, як дурепа. Чи не зарано пити джин о десятій ранку?
9 червня
Лорі
Оскар заводить руку за диван, витягує коробку, перев’язану стрічкою.
— Я для тебе щось маю.
Він кладе великий квадратний подарунок мені на коліна, я здивовано дивлюся на нього.
— Оскаре, мій день народження вже минув.
— Я знаю. То інше. Це тобі на нову роботу.
Вечір суботи, ми наїлися китайської їжі, прикінчили півпляшки шампанського, а найближчого понеділка я вже буду офіційно працевлаштована у видавництві «Скайларк», яке випускає журнал «Блискучі дівчата».
— Відкривай уже, — він підштовхує коробку. — Якщо не підійде, можна буде поміняти.
Я переводжу погляд з його радісних очей на коробку та повільно тягну за кінчик темно-зеленої, мов лайм, стрічки. На мій день народження він розсипав дарунки щедрою рукою, тож цей уже скидається на марнотратство. Знімаю кришку з елегантної коробки, розгортаю перев’язаний паперовий пакунок і захоплено дивлюся на чорну сумочку від Кейт Спейд.
— О, Оскаре! Вона ідеальна, — усміхаюся, погладжуючи пальцями строгий золотий логотип. Відчуваю, що тут не обійшлося без Сари, бо в ресторані, де ми святкували мій день народження, вона бачила, як я милувалася її сумочкою, дуже схожою на цю. — Але ж ти знаєш, що не треба було. Це вже забагато.
— Мені радісно приносити тобі радість, — він знизує плечима, ніби це й так зрозуміло. — Заглянь у внутрішню кишеньку, там ще щось є.
Я зацікавлено заглядаю в сумочку та розстібую кишеньку.
— Що це? — сміюся, засуваю пальці вглиб, поки вони не торкнулися металу. І тут я здогадуюся й витягую зв’язку ключів на срібному замочку-кулоні від Тіффані.
— Як же ти маєш іти й повертатися, коли в тебе не буде власних ключів? — питає він, видаючи тим самим, що це ключі від його дому. Чи від нашого дому, бо, принаймні на певний час, воно так і буде. Це, практично, перше, що він сказав після вітання з новою роботою: «Ти ж поживеш у мене якийсь час, правда?» Мушу зізнатися, я сподівалася, що він це запропонує, бо починаю з невеликої зарплатні. Ми домовилися, що це тимчасово, поки я собі чогось не знайду. Але, коли дивлюся на блискучу зв’язку ключів і бачу величезну зв’язку його сподівань, яка до неї додається, я затинаюся, гадаючи, чи не помилилася з рішенням. Ми разом лише вісім місяців, урешті-решт я завжди прагнула прийняти це рішення самостійно.
— Я не хочу, щоб ти думав, що я користуюся твоєю щедрістю, Оскаре. І ти ж мене знаєш, я Місс Незалежність, — кажу на це.
Його темні очі сповнені задоволення.
— Повір мені, я також планую скористатися твоєю, — він бере ключі з моїх рук, підіймає брову. — А як ні, то як ще ти зможеш варити мені обід і чекати на мене?
Я штурхаю його.
— Сподіваюся, печені боби тобі смакують.
Він упускає ключі до моєї нової чудової сумочки, ставить її на підлогу, цілуючи, затискає мене глибоко в шкіру дивана.
— Не говорімо про всі ці нудні речі. Я гадаю, ми можемо зайнятися чимось кращим.
4 серпня
Джек
Я б краще сам собі в пику дав, ніж іти сьогодні на цей обід до Лорі й Оскара, а там ще і його братик буде. Ще один банківський вилупок. Та який сенс? Сара хіба що на лобі мені не написала, на котру годину треба там бути. «Візьми квіти», — каже. «А я візьму вино», — продовжує. Вона, мабуть, етикет званого обіду нагуглила. Щойно прислала мені СМС:
«Подумай, які гарні питання можна поставити брату Оскара сьогодні ввечері».
Я хотів відповісти щось уїдливе, але просто вимкнув телефон. Я на роботі, не маю часу на все це лайно.
Хвалити Бога, мені треба підібрати плейлист на наступні сім днів, по обіді в мене зустріч із продюсером для обговорення нової вікторини, яку ми готуємо. Я беру ручку та записую найпізніший час, коли зможу піти з роботи, та при цьому потрапити на вечерю вчасно. Бог відає, я не хочу прийти раніше.
Лорі
— Ти певний, що все має гарний вигляд?
Я відступаю, руки на стегнах, оглядаю критичним поглядом наш стіл, накритий для обіду. Оскар обіймає мене за плечі.
— Як на мене, то гарно.
Я сподівалася на палкіше схвалювання. Це мій перший дорослий званий обід, геть далекий від піци з колін, до якої ми звикли на Делансі-стрит. Краще б я спочатку запросила Сару з Джеком — як тренування для наступних запрошень. Я, власне, так і зробила, мало бути лише нас четверо, але Оскар покликав свого брата Джеррі з дружиною Флісс уже останнього вікенду, коли зіткнувся з ними на Бороу Маркеті, купуючи шоколад для мусу. Я знаю. Те, що я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Різдво», після закриття браузера.