Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн.1"

— А що з цим Батлером таке?

— Люба моя, його ж ніде не приймають!

— Справді?

— Авжеж.

Скарлет ще зроду не була під одним дахом з людиною, яку «не приймають», тож тепер помовчала хвильку, обмірковуючи цю незвичайну новину.

— А що він такого накоїв?

— Ой Скарлет, у нього просто жахлива репутація. Його звуть Рет Батлер, він родом з Чарлстона, рідня його належить до найкращих родин у місті, але вони не хочуть про нього й чути. Торік улітку Керо Рет розповідала мені про нього. Він їй зовсім не родич, але вона знає все про нього, та й усі там знають. Його вигнали із Вест-Пойнту![18] Уявляєш? І за такі погані речі, що їх Каро не хоче навіть знати. Тоді ще була історія з дівчиною, з якою він відмовився одружитись.

— То розкажи ж!

— Дорогенька, хіба ти не чула? Каро все мені розповіла минулого літа — її мама вмерла б, якби довідалася, що Каро це знає. Так от, цей Батлер якось повіз одну чарлстонську панночку на прогулянку кабріолетом. Я так і не дізналася, кого саме, але здогадуюся. Вона, видно, не дуже добре вихована, бо інакше не поїхала б з ним без компаньйонки, та ще й проти ночі. Ну й розумієш, люба, вони пропадали десь мало не до самого ранку, а потім вернулися додому пішки й сказали, що кінь наполохався й розбив кабріолет, а вони не змогли знайти дороги з лісу. І що ж далі, як ти гадаєш?..

— Я нічого не гадаю, ти кажи сама,— підганяла її Скарлет, сподіваючись почути найгірше.

— Наступного дня він відмовився одружитися з нею!

— А-а,— розчаровано мовила Скарлет.

— Він сказав, що нічого... ну, нічого не мав з нею і не бачить причини з нею одружуватись. І звичайно ж, брат дівчини викликав його на дуель, а Батлер заявив, що воліє кулю в лоб, ніж брати дурепу за жінку. Отож вони билися на дуелі, і Батлер поранив її брата, і той помер, і тоді Батлерові довелося покинути Чарлстон, і ось тепер ніхто його не приймає! — врочисто закінчила Кетлін,— дуже вчасно, як виявилось, бо до кімнати саме увійшла Ділсі приглянутись, в якому стані туалет її підопічної.

— А у неї була дитина? — прошепотіла Скарлет на вухо подружці. Та енергійно шарпнула головою, що ні.

— Але добре ім’я вона однаково втратила,— додала Кетлін так само пошепки.

«А якби мене скомпрометував Ешлі, я б ще й рада була,— раптом промайнула у Скарлет думка.— Він занадто добре вихований, щоб опісля не одружився». Але все-таки якось мимоволі у неї з’явилось почуття поваги до цього Рета Батлера, що він відмовився одружитися з дурепою.

*

Скарлет сиділа на високому пуфику з рожевого дерева в тіні величезного дуба за будинком, а з-під хвилі фестонів та оборок її сукні рівно на два дюйми — скільки дозволяла пристойність — видніли крайчики зелених сап’янових черевичків. У руці в неї була тарілка, та вона ледве чи хоч кусник взяла до рота, сидячи в колі сімох кавалерів. Пікнік був саме в розпалі, тепле повітря сповнювали сміхи й розмови, подзенькування срібла та порцеляни, густі запахи смаженини й запашної підливи. Час від часу, коли знімався легенький вітрець, до гостей доносились повіви диму від ровів, де готувалася печеня, і це щоразу викликало жартівливий переполох серед дам та жваве помахування пальмових віял.

Більшість дівчат зі своїми кавалерами примостилася на довгих лавках за столами, але Скарлет, зваживши, що лавка має тільки два боки й, отже, обабіч неї зможе сісти лише по одному кавалерові, вирішила влаштуватись осторонь, щоб зібрати круг себе якомога більше залицяльників.

Заміжні жінки сиділи в затіненій альтанці — темні їхні сукні різко виділялися на тлі строкатих барв і веселощів навколо. Матрони, незалежно якого вони були віку, завжди тримались окремішнім гуртом, поодаль від сміхотливих дівчат, їхніх кавалерів і забав — на Півдні вважалося, що красунь у шлюбному стані не може бути. Починаючи від бабці Фонтейн, поважний вік якої дозволяв не приховувати власної надхи, і кінчаючи сімнадцятирічною Еліс Манро, якій дошкуляла нудота в її першій вагітності, вони, посхилявши докупи голови, обговорювали своїм звичаєм генеалогічні та гінекологічні проблеми, що робило ці їхні сходини вельми цікавими й повчальними.

Вряди-годи зневажливо поглядаючи на них, Скарлет думала, що вони схожі на зграю жирного вороння. Заміжні жінки не знають ніяких розваг. Їй не спадало на думку, що, вийшовши за Ешлі, вона автоматично переміститься до альтанок та віталень, стане такою ж статечною і безбарвною, як і ці матрони в безбарвних сукнях, і муситиме забути про жарти та веселощі. Як то здебільшого у дівчат, уява Скарлет не сягала далі вівтаря. Ну, а зараз вона взагалі відчувала себе нещасною, і їй було не до абстрактних розмірковувань.

Опустивши очі в тарілку, вона відкусила шматочок пирога і зробила це так витончено, з такою цілковитою нехіттю до їжі, що неодмінно заслужила б похвалу Мамки. Попри надмір залицяльників коло неї, вона ще ніколи не здавалася сама собі такою нещасливою. Скарлет не розуміла, чому, але всі її вчорашні плани щодо Ешлі зазнали краху. Вона приманила цілу купу кавалерів, тільки не Ешлі, і ті страхи, що доймали її вчора ввечері, ожили знову, примушуючи серце то шалено калатати, то завмирати, а щоки то наливатися рум’янцем, то полотніти.

Ешлі навіть не пробував приєднатись до гурту її залицяльників, а вона не те що не могла перемовитися з ним наодинці, але взагалі ледве тільки привіталась. Вона тоді якраз вийшла в садок за будинком, і він підійшов до неї, однак під руку з Мелані, яка зростом сягала йому лише до плеча.

Мелані, невеличка й тендітна поставою, скидалася на дівчинку, що вирядилась у широкий материн кринолін; це враження ще й посилював несміливий, мало не переляканий вираз її великих карих очей. Темне хвилясте волосся було так нещадно забране на потилиці під сітку, що ані пасемка не лишилося на волі, і ця темна маса, з якої тільки довгий кучерик спадав посеред чола, робила її обличчя схожим на серце. Трохи занадто вилицювате й загострене до підборіддя, це сором’язливе лице