Читати книгу - "Де немає Бога"

відчував, що його квотербек боїться. Джаред Коузер говорив правильні слова, підкріплював їх запеклим лясканням кулака по долоні, проте примудрявся не дивитися ні на кого з колег по команді. Його погляд линув немовби крізь них. Лоуренс лише на мить, по суті, ненароком зчепився з квотербеком очима, після чого миттю відвернувся, побачивши в сіро-зелених райдужках темне віддзеркалення власного страху. — Пам’ятайте, за що граємо! Збивайте, бийте, продирайтеся крізь них, але не тому, що мусите, а тому, що так хочете! — Джаред майже зірвався на крик: — Не тому, що мусите, а тому, що так хочете! Чуєте мене?!

Хтось просто покивав. Кілька голосів злилися в невиразне «так». Джаред сплюнув під ноги, сердито труснув незакріпленим на голові шоломом і загорлав:

— ВИ МЕНЕ, НА ХРІН, ЧУЄТЕ?!!

Цього разу «Загарбники» відповіли потужним «ТА-А-А-К!», і голос Лоуренса долучився до загального хору.

— Тоді до справи!

51-й Супербоул Коли софіти палають найяскравіше

«Загарбники» почали із двадцятип’ятиярдової лінії на своїй половині поля. Завдяки кільком вдалим виносним комбінаціям просунулися до середини поля, проте на позначці сорок дев’ять ярдів зупинилися. Три виконані поспіль пасові розіграші завершилися невдачею: спершу Джаред зависоко послав м’яч, і Лоуренс у стрибку не зміг його впіймати; потім лайнбекер «Ренегатів» завадив Джермейну Гоукінсу зафіксувати м’яч перед падінням; а за третьою спробою і ресивери, і тайт-енд забарилися, і м’яч узагалі полетів у зону, де нікого не було. «Загарбники» зависли над прірвою.

Коли Лоуренс долучився до товаришів по команді, що згуртувалися довкола Джареда перед четвертим розіграшем, він почувався так, ніби його тіло плавиться на повільному вогні. Думки тріскотливим роєм металися в голові. Четверта спроба. Хвилина й двадцять секунд до завершення. Якщо вони не наберуть хоча б десять ярдів, усьому кінець. Усьому кінець! Шанси пройти потрібну відстань були мізерними, проте якась частина Лоуренсової свідомості вперто відмовлялася повірити, що захист «Ренегатів» їх от-от зупинить. Цього не станеться. З ким завгодно, але не з ним.

Джаред Коузер спрямував погляд на свого головного ресивера. Очі квотербека тонули в очницях, обличчя здавалося сірим, як мовби вкритим кіптявою. Під тим поглядом у грудях, поверх тривожного мерехтіння, сколихнулася якась глуха нетерплячка, і Лоуренс пригадав, що в дитинстві мріяв саме про такий момент: хвилина до фінального свистка, і доля матчу лише в його руках. Вони з Джаредом водночас повернули голови, і на перехресті їхніх неспокійних поглядів опинився Брендон Бартон. Квотербек відкарбував:

— Zebra Double Wing, Right Weak, 382. On one!

Лоуренс зривисто зітхнув. Дальній пас. На нього. Ресивер відбіг ліворуч і зупинився на вихідній позиції. Спідлоба зиркнув на Брендона, що стояв навпроти: бездонно темні очі, губи стиснуті так, наче корнер набрав до рота води та боїться її розхлюпати.

— Hut!

Тіло стало невагомим, і Лоуренс, розсікаючи повітря, помчав до залікової зони. Він неначе ковзав над газоном. Шум у вухах перекрив у голові вереск знавіснілих уболівальників. Пробігши двадцять п’ять ярдів, ресивер не витримав і озирнувся. Закручений спіраллю м’яч сягнув вершини параболічної траєкторії і швидко опускався. Аритмічне, надсадне дихання Бартона лунало просто за спиною. Лоуренс — суцільний клубок наелектризованих м’язів — уклав усі сили в завершальний ривок. Коли до залікової зони залишилося десять ярдів, він знову озирнувся і більше не спускав очей із м’яча. Брендон не відставав. На п’ятиярдовій лінії ресивер високо підстрибнув — на мить начебто злився із повітрям, — але Брендон дотягнувся до м’яча раніше: не відбив, лише черкнув пучками пальців, одначе цього виявилося достатньо, щоби змінити траєкторію. Лоуренс хапнув долонями порожнечу, після чого всі разом — і ресивер, і корнербек, і м’яч — полетіли на землю.

Лоуренс проорав плечем газон на відстані витягнутої руки від гольової лінії. Нутрощі немовби вкрилися тріщинами, та допоки тілом розпливався відчай — він облажався, він підвів команду! — ресивер відчув, як щось ударилося об його стегно. Хлопець швидко вивернувся, задер голову та ледь не заверещав — м’яч крутився у повітрі над його колінами. М’яч не торкнувся землі! Лоуренс підбив сфероїд ногою, обхопив обома руками й притиснув до грудей.

Упіймав! Упіймав! Упіймав!

Ресивер продовжував лежати, прибитий до землі ревом очманілого стадіону, коли суддя зупинився біля нього та випростав праву руку в бік залікової зони «Ренегатів» — пас упіймано, драйв триває.

Першим до Лоуренса підскочив Раян Фостер. Тайт-енд поставив хлопця на ноги і, горлаючи щось несусвітнє, взявся трусити: ресивер теліпався в руках велетня ганчір’яною лялькою. Потім підбігли кілька лайнменів, а за ними Джаред Коузер.

— Ми не закінчили. — Обличчя квотербека було блідим. — Час! Час! — Він показав пальцем на монітор і взявся жестами їх підганяти. — Стали! Швидше, на місця! — Джаред мав рацію, однак дзвінкий від напруження і водночас надміру впевнений тон чомусь налякав Лоуренса. Він не розумів, навіщо так квапитися: у них чотири спроби й ціла хвилина, щоби пройти один нещасний ярд. — Gun Brown Right, 80 Hot Delay!

Лоуренс і Гоукінс перезирнулися — «Hot Delay», цей розіграш вони відпрацьовували впродовж місяців, але жодного разу не використовували протягом сезону, тож суперник просто не міг про нього знати — й побігли до правої бровки.

Ідея полягала в тому, щоби розташувати двох ресиверів один за одним на правому фланзі: Джермейн Гоукінс зайняв позицію на лінії зіткнення, Лоуренс Ґрейс зупинився на крок позаду нього. Передбачалося, що корнербеки, які їм протистоятимуть, розмістяться дзеркально — це тактично найбільш правильно. Відтак завдання Гоукінса під час розіграшу — намертво зчепитися із ближнім корнербеком і сформувати те, що футбольним жаргоном називають «бульбашкою». Мета такої «бульбашки» — перешкодити другому корнербекові дістатися до Лоуренса: захисникові доведеться оминати двох зчеплених гравців, завдяки чому головний ресивер на нетривалий час позбудеться опіки.

Лоуренс за спиною Гоукінса завмер, прострелив поглядом залікову зону й упевнився, що корнербеки розмістилися дзеркально. Потім витягнув шию і понад головою товариша оглянув трибуни. Серце ніби от-от розірветься. Монотонне та якесь немовби урочисте гудіння натовпу виснажувало. Ресиверу здавалося, наче всі дивляться на нього, наче весь стадіон знає, що Джаред Коузер цілитиме м’ячем йому в руки. Хлопець зіщулився, неначе зсихаючись під поглядами вболівальників, а тоді звів очі на чорний електронний годинник за спинами захисників. Годинник невблаганно відраховував час до закінчення матчу: 49… 48… 47 секунд. Лоуренс подумав: «Один ярд. Хай йому, лиш один ярд!» Звідти, де стояв Джермейн, до гольової лінії рукою подати. Доки Джаред, надриваючись, роздавав останні настанови лайнменам, Лоуренс скоса кинув погляд на бокову лінію «Ренегатів», де вклякли Білл Вентрон і помічники, і його мозок обпекла думка: чому тренер «Ренегатів» не бере таймаут, аби