Читати книгу - "Утопія; Місто Сонця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Невже справедлива й вдячна така держава, яка марнотратно роздає стільки дарунків так званим благородним, золотарям та іншим подібним дармоїдам або підлесникам, винахідникам пустопорожніх розваг, зате анітрохи не піклується про хліборобів, вуглярів, робітників, поденників, візників та ремісників, без яких взагалі не може існувати жодна держава? Зловживаючи їхньою працею в розквіті віку, суспільство не згадує про їхні безсонні ночі, забуває про їхні добродійства, а коли вони опиняться в крайній нужді й обсядуть їх хворощі, з чорною невдячністю винагороджує їх злиденною смертю. Але на цьому не кінець. Хіба багатії із щоденного куцого заробітку бідняків не відривають якоїсь часточки не тільки за допомогою приватного обману, а й на підставі державних законів? Таким чином, якщо раніше здавалося, що несправедливо відплачувати чорною невдячністю людям, які мають великі заслуги перед державою, то тепер багатії перекрутили це так, що визиск трудового народу узаконили через оголошення відповідних законів[171].
Тому, на підставі моїх глибоких роздумувань над усіма державами, які сьогодні процвітають, я, далебі, не бачу в них нічого іншого, як змову багатих, які думають лише про свої вигоди, прикриваючись іменем та добром держави. Вони вигадують і винаходять усілякі способи та хитрощі, щоб, по-перше, зберегти, не боячись утратити, те, що вони нагромадили нечесними засобами, і, по-друге, щоб платити якомога менше за невсипущу працю бідарів і визискувати їх. Усі ці хитрування стали вже законом, коли багатії від імені держави, а значить також від імені бідних, впровадили їх у життя. І ці найпідліші самолюби з ненаситною жадобою поділили між собою все те, чого вистачило б для всіх. Як далеко їм до щастя держави утопійців! Усунувши з ужитку гроші, утопійці докорінно знищили всіляку пожадливість. Від якої безлічі клопотів звільнилися вони, який посів злочинів вирвано з коренем! Кому не відомо, що із знищенням грошей зникнуть з лиця землі обмани, крадіжки, грабунки, суперечки, бунти, душогубства, зради, отруєння, за які карають щодня, але не можуть з ними покінчити. До того ж рівночасно із знищенням грошей зникли б страх, турботи, клопоти, муки, безсонні ночі. Навіть сама бідність, що одна тільки, здається, потребує грошей, негайно зникла б, коли б скрізь усунути гроші.
Щоб це було яснішим, уяви собі якийсь неплідний і неврожайний рік, в який вмерли голодною смертю тисячі й тисячі людей. Я впевнений, що якби наприкінці цього лиха обшукали комори багатіїв, то в них знайшли б такі величезні запаси зерна, що, розподіливши їх між усіма померлими від голоду та виснаження, ніхто не помітив би скупості неба й землі. Так легко можна було б забезпечити всім прожиток, якби не оці блаженні гроші, які нібито були розумно придумані, щоб відкрити доступ до їжі, але, навпаки, тільки заступають дорогу до неї. Не сумніваюся, що багатії теж усвідомлюють це; вони знають, наскільки краще було б не відчувати нестачі чого-небудь потрібного, аніж мати вдосталь багато зайвого; наскільки краще позбутися численних бід, ніж стати заложником багатства. Мені навіть на думку не спадає сумніватися, що весь світ легко й вже давно прийняв би закони утопійської держави як з уваги на власні вигоди, так і з поваги до Христа-спасителя, який завдяки своїй незмірній мудрості не міг не знати, що для людей найкраще, а по своїй доброті не міг порадити того, що він сам вважав за найкраще. Проте цій переміні на краще стоїть на заваді одна потвора, володарка й мати всіх бід — гордість. Вона вимірює щастя не своїми удачами, а чужими невдачами. Вона навіть не захотіла б стати богинею, якби не залишилось злидарів, над якими можна б їй панувати й глузувати, аби тільки її власне щастя сяяло в порівнянні з їхніми злигоднями, аби тільки, хизуючись своїми багатствами, могла вона мучити злидарів і посилювати їхню біду. Ця Авернська змія[172] обкрутила людські серця і, як риба-прилипало[173], затримує людей, заважаючи їм вступити на шлях до кращого життя.
Оскільки вона занадто глибоко вкоренилася в людську природу і її нелегко вирвати, то я радий, що принаймні утопійцям пощастило мати державу такого типу, яку я від щирого серця побажав би мати всім. Утопійці в своєму житті додержуються справедливих звичаїв і поклали їх в основу держави не лише дуже вдало, а й навіки, на скільки може передбачити людський розум. Вони знищили в себе вдома разом з іншими вадами коріння честолюбства й громадянських чвар, їм не загрожує небезпека страждати від внутрішнього розбрату, від якого загинула сила-силенна захищених
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утопія; Місто Сонця», після закриття браузера.