Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

- Угу. А що саме хотів Литвак?

- Хотів купити акції нашої компанії... хоч що вже з тих акцій. Але твій батько відмовився, я не знаю всіх деталей, він нічого не розповідав. Думаю, на це були вагомі причини. Литвак тепер виставив наші землі на продаж...

- Як це – на продаж?! Почекай... – вона потерла очі, намагаючись прояснити свій затуманений розум.

- Так, мені батько сказав, коли я востаннє його відвідувала. У нього тоді був наш Віктор. Можливо, Литваку хтось запропонував вигідну ціну.

- Ні! Ці землі – наші! І я не дозволю ними торгувати. Я їх поверну! – раптом вигукнула Данелія, згадавши свою обіцянку бабусі.
Данелія стиснула в руці візитівку Литвака і, шалено блиснувши очима, підвелася на хиткі ноги. Вона рішуче попрямувала до своєї кімнати, дістала мобільний і почала швидко одягатися.

- Ти куди? – мама стривожено зупинилася у дверях. – Данеліє, не треба нікуди йти, тим паче в такому стані!
Але Данелія вперто продовжувала одягатися. Вона твердо вирішила негайно зустрітися з Литваком. Накинувши на себе осінню куртку, вона вибігла на вулицю, не пояснюючи нічого розгубленій матері.
Дорогою її хитало – випите віскі виявилося занадто міцним, але воно ж додало їй відчайдушної сміливості. Вона все ж наважилася подзвонити Литваку.
Але на її виклик відповів стриманий голос секретаря:

- Шановна, я вже вам казав, Ілля Олегович зараз зайнятий. У нього важлива пресконференція.

- Та мені байдуже, що там у нього! Негайно покличте його до телефону! – різко випалила Данелія.

- Я можу призначити вам зустріч на завтра.

- Собі призначай зустріч, бовдуре! А мені потрібно поговорити з ним зараз же! Негайно!

- Вибачте, але це неможливо...

Вона вже не слухала його, сердито кинувши слухавку. Але за хвилину цей номер знову зателефонував, і цього разу в трубці пролунав знайомий голос Литвака. Він прислав за нею свого водія і попросив повідомити його секретаря на рецепції, коли вона прибуде.
Сірий "Ламборгіні" дуже швидко примчав за її адресою. Водій зупинився біля високої будівлі Холдингу, і Данелія рішуче попрямувала всередину. На рецепції стояв невисокий лисуватий чоловік у великих окулярах у чорній оправі. Вона підійшла до нього. Той самий м'який, але офіційний голос, що й у телефоні, повідомив, що "Ілля Олегович поки що зайнятий."