Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

йоду, порошками антисептиків, а потім накласти захисну іммобілізаційну пов’язку. Головне при цьому – забезпечити відсмоктування ранових виділень і надійну антисептику. Захисна пов’язка, як і більшість інших пов’язок, має внутрішню частину (перев’язка) та зовнішню (власне пов’язка), що утримує попередню. Обидва шари не повинні зміщуватися на тілі тварини ані в спокої, ані під час руху, утім, вони мають рівномірно прилягати, не порушуючи крово- та лімфообігу. Перев’язувальний матеріал (марля, гігроскопічна вата тощо) використовують для накладання пов’язок різними способами. Потім накладають фіксувальну іммобілізайційну пов’язку, залишаючи «вікно» для обробляння рани.

У молодих особин пов’язку змінюють на 21–30-й день, а в старих – на 40-й день, у період відновлення опорної функції пошкодженої кінцівки.

Після зміни пов’язки тварині призначають масаж (погладжування, розтирання, розминнання, побивання, вібрація), дозоване навантаження (проводження), у раціон вводять вітаміни С і D, мінеральні добавки.

Розриви сухожиль

Етіологія. Порушення цілісності сухожилля в результаті поранення або забиття, у разі повалень із відсутністю міорелаксаціі (розслаблення м’язів). До цього призводять рахіт, остеомаляція, слабкий розвиток сухожиль, гнійно-некротичні процеси в сухожиллях і їхніх піхвах, неправильне обрізання копитець.

Клінічні прояви. Симптомами розриву є розслаблення і дефект на місці травми (заглиблення), порушення функції кінцівки з подальшим розвитком запальної припухлості.

Наприклад, під час розриву сухожиль поверхневого і глибокого згинача пальця тварина спирається на п’яткові частини копита і задню поверхню пута й путового суглоба.

Лікування. Полягає у створенні спокою та іммобілізації травмованої ділянки гіпсовими пов’язками на 6–8-у тижні. Надалі необхідно проводити теплові процедури та масаж.

Профілактика. Суворе дотримання правил утримання, годування, вигулу дрібної рогатої худоби, усунення факторів травмування тварин.

Хвороби кісток

До хвороб кісток належать періостити (запалення окістя), остити (запалення кістки), некроз кістки (омертвіння), карієс (розпад кісткової тканини з утворенням на поверхні дефекту – кісткової виразки), остеомієліти (запалення кісткового мозку, ендоста, компактної речовини та окістя).

Причиною їх виникнення є закриті та відкриті механічні пошкодження, гострі гнійні запальні процеси, що локалізуються навколо кістки. До цього призводить порушення обміну речовин, обумовлене вітамінною, мінеральною недостатністю.

Будь-який курс лікування, що призначає ветеринарний лікар, передбачає спокій, сухий холод, тисну пов’язку, внутрішньокісткове введення препаратів, оперативне втручання тощо.

Хвороби м’язів

До хвороб м’язів належать такі патології, як міозит – запалення м’язів, що розвивається внаслідок травм, переохолодження, переходу запалення з навколишніх тканин, інфекційних та інвазійних захворювань (туберкульоз, актиномікоз), та міопатоз – захворювання м’язів незапального характеру, спричинене функціональним розладом їхньої скорочувальної здатності під час перевезення, тривалої фіксації, за недотримання моціону.

Хвороби суглобів

Дуже поширена хірургічна патологія. Виділяють закриті травматичні гострі та хронічні асептичні хвороби:

• забиття (травма тканин, що не супроводжується видимим порушенням їхньої цілісності);

• гемартроз (крововилив у порожнину суглоба);

• розтягнення;

• вивих;

• синовіт (запалення синовіальної капсули суглоба);

• артрит (захворювання суглобів запального, дистрофічного або змішаного характеру);

• остеоартрит, або панартрит (запалення всіх компонентів суглоба – хрящів, епіфізів кістки);

• артроз (хронічна хвороба суглобів незапальної природи).

Ознаками патології суглоба є зміна форми суглоба, болючість, набряклість, підвищення місцевої температури тіла, у разі локалізації запального процесу на кінцівки – зміна її довжини та кульгавість, тварина більше лежить, не спирається на хвору ногу. Більшість захворювань суглобів протікає важко і зазвичай важко піддається лікуванню.

Загальні рекомендації щодо лікування: спокій, введення в раціон люцерни зі зменшенням частки концентратів, масаж ураженого суглоба подразнювальними мазями або лінімент, регулярний моціон, взимку – ультрафіолетове опромінення.

Курс лікувально-терапевтичних заходів призначає ветеринарний фахівець залежно від стану тварини.

Хвороби сухожиль

Тенденіти (запалення сухожиль) та тендовагініти (запалення сухожиль і сухожильних сумок) виникають внаслідок травм, поранень, інфекційних захворювань.

Ознаками цих хвороб є потовщення травмованого місця, болюча припухлість, підвищення місцевої температури тіла, кульгавість.

Основне лікування – спокій, у перші дні тисна пов’язка та холод, а за надмірного скупчення ексудату – спорожнювальні проколи зі зрошенням порожнини розчинами антисептиків і накладенням вологовисихних пов’язок із камфорним або 5 %-м іхтіоловим спиртом.

У міру зменшення болісних відчуттів необхідний масаж із камфорним маслом або йодвазогеном.

Хвороби шкірного покриву

Хвороби шкірного покриву характеризуються почервонінням, подразненням шкіри, випаданням вовни, тьмяністю вовняного покриву в результаті механічного, хімічного або біологічного подразнення.

Хвороби шкіри

Абсцес

Етіологія. Патологічна порожнина, що виникає внаслідок гнійного запалення, спричиненого патогенними стафілококами, стрептококами та іншими гнійними мікробами через забруднення шкірних покривів, колотих ран, затікання гною в рани.

Клінічні прояви. За формою абсцес півсферичний. Починається у вигляді обмеженого, гарячого на дотик набряку тістоподібної консистенції, який флуктуює (коливається, є хитким). Температура тіла підвищена.

Лікування. Спочатку застосовують зігрівальні компреси, припарки та грілки. Холод і масаж протипоказані! З появою флуктуації нарив надрізають (робить це ветеринарний фахівець) і надалі лікують як відкриту рану.

Профілактика. Запобігання факторам, що спричиняють абсцес.

Відмороження

Етіологія. Зміна тканин, спричинена дією на них низької температури. У овець та кіз частіше відморожуються соски, у баранів та козлів – верхівка мошонки й крайня плоть.

Клінічні прояви. У зоні ураження спочатку спостерігаються збліднення тканин, втрата чутливості, що змінюються болем, деяке ущільнення, набряк шкіри (I ступінь). Більш тривалий вплив холоду та вітру спричиняє утворення міхурів із рожево-червоним вмістом, які можуть розкриватися (II ступінь). Надалі шкіра стає безболісною, холодною, твердою, після відігрівання – синьо-фіолетовою, чорною, набряклою, з відторгненням омертвілих тканин (III ступінь).

Лікування. Хвору тварину вносять у тепле приміщення і вживають заходів щодо відновлення циркуляції крові (обігрівання лампою солюкс, загальний масаж, розтирання ураженого місця серветкою, змоченою в камфорному спирті, тепла ванна). Дрібній рогатій худобі дають тепле молоко, етиловий спирт, роблять ін’єкції кофеїну, камфорного масла тощо. Зону ураження обробляють йодогліцерином, діамантовим зеленим, накладають вологу пов’язку з камфорним, іхтіоловим або борним спиртом. Бульбашки проколюють голкою і в їхні порожнини вводять антибіотики.

Профілактика. Усунення факторів, що спричиняють обмороження.

Дерматит

Етіологія. Може бути наслідком впливу механічних подразників (потертості, садна), хімічних речовин (вапно, кислоти, луги, медикаменти, сеча, гній), термічних чинників (опіки, відмороження), опромінення рентгенівськими променями, інфекційних та інвазійних агентів тощо. У дрібної рогатої худоби, яку утримують на жорсткій підлозі з недостатньою підстилкою, хворобу реєструють на колінних суглобах, стегнах, путових і зап’ястних суглобах внаслідок тертя під час вставання і зміщення шкіри на цих ділянках.

Клінічні прояви. Запалення всіх шарів шкіри без утворення висипки (папул, везикул, пустул). Травматичний і медикаментозний дерматит проявляється припуханням і почервонінням шкіри, болючістю, місцевим підвищенням температури. У разі ускладнення гнійною інфекцією відбувається випотівання мутного ексудату і виразка шкіри. У випадках хронічного перебігу формуються шкірні складки, де скупчуються бруд і гній.

Лікування. За травматичного дерматиту застосовують в’яжучі примочки (свинцеві, фурацилінові тощо), пов’язки з мазями, наприклад із тетрацикліновою, преднізолоновою. У разі гнійного дерматиту обмивають уражені ділянки з подальшим застосуванням антисептичних пов’язок і присипок (стрептоцид, норсульфазол тощо).

Профілактика. Полягає насамперед в усуненні причини хвороби.

Екзема

Етіологія. Причини виникнення захворювання різні: механічні подразники (наприклад, тертя нашийника), ектопаразити (кліщі, блохи, воші), хімічні подразники (медикаменти), мікрофлора, нераціональне годування, розлад травлення, хронічні захворювання. Запалення шкіри виникає внаслідок підвищеної чутливості (алергії) до різних подразників і характеризується ураженням насамперед епідермісу.

Клінічні прояви. Проявляється почервонінням, утворенням вузликів (папул), пухирців (везикул), гнійників (пустул), мокненням поверхні шкіри з утворенням кірок (струпів) і лусочок, що супроводжується свербінням, розчухами, схудненням тварини.

Лікування. Місцево застосовують цинкову, ксероформну мазі, мазі зі