BooksUkraine.com » Сучасна проза » Священна книга гоповідань 📚 - Українською

Читати книгу - "Священна книга гоповідань"

150
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Священна книга гоповідань" автора Павло Петрович Коробчук. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 46
Перейти на сторінку:
тієї гарячої крові, яка свого часу хотіла вирізати нирку священику, яка кипіла, коли Іван бив мажорів біля нічних клубів.

Йому боліло все тіло, ніби природа гналася зараз за ним і віддавала здачу, сильно, але непомітно била його – він біг лісом, з нього виривалися легені, пальці ніг боляче билися об невидимі пеньки, обличчя роздирали гілки хвойних дерев. І в ці моменти йому здавалося, з його не надто густою уявою, що там, де він пробігає, – на кущах, траві, на гілках – лишаються шматки плаценти.

І ця втеча від себе, від усього свого неправильного минулого, від брата, цей злочин проти брата, якого він ще півдня тому обіцяв ніколи-ніколи не відпускати, це, по суті, продовження криміналу, продовження пекельного кола негараздів, Іван підставляв свого брата, він ішов проти Мирона, проти його бригад, проти свого подальшого мирного існування у себе на районі, проти свого життя.

Може, лише покинувши все, до чого ми звикли, можна перестати грішити? Може, статичність – це і є гріх?

Іван біг лісом і чув, як під ногами тріскочуть гілки, ніби під ним горить земля, ніби його переслідує полум’я, яке він покинув. А ще трохи нижче, під землею, ламається коріння дерев. Те коріння, яке він зараз топче, об яке вдаряється своїми ступнями, у нього не залишається свого коріння.

Світ в один момент виявився не таким, про який його вчила вулиця, їхнє розуміння світу постійно брехало Іванові, світ підставив його, він виявився не тим, не справжнім. Світ – це не те, чим жили Івани, це коров’яче молоко і кінська грива.

У Івана зникає несправжнє коріння.

З обличчя Івана стікає оманлива кров.

Іван відчуває біль по всьому тілу.

Іван відчуває дощ.

Іван відчуває ліс.

Іван відчуває ранок.

І-два, трава, згарище, порожнина

Світанок. І-два прокинувся біля намету. Вони з братом заснули, так і не лігши під накриття. Брата ніде не було.

І-два навіть не здивувався. Він не зрозумів, що трапилося з братом, куди він зник, чому його нема. Але в нього ще ввечері була чуйка, що брат може зникнути.

Навіщо засуджувати того, хто знайшов у собі сили покинути себе? Нема кого засуджувати, бо і людини тепер такої нема.

Іван тільки зрозумів, що його брат зараз точно не в лісі. Тобто він подумав, що якщо він і зник у напрямку лісу, то не лишився там, а пішов далі. Колишній І-раз лишиться з І-два в голові, у спогадах. А новий пішов далі, він точно перейшов цей весь ліс.

Бо мертвих, навіть якщо це лише мертві душі, у лісі не ховають, бо там коріння дерев не дозволяє цього зробити, не пускає. Дерева впустили там свої пазурі і ворушать ними, коли ніхто не бачить, місять землю, перетравлюють і осмислюють цю порожнину, надають сенсу, ростуть з міцного коріння.

І-два стояв біля невеличкого згарища і думав, як бути з мотоциклом, адже наодинці йому буде складно вивести цей двоколісник нагору. Цієї ситуації у вчорашніх кризових планах він так і не передбачав.

І-раз – коріння, І-два – порожнина

Під І-два була тільки трава, і ще трохи нижче – порожня земля. Коріння трави дуже слабко впивається під землю – встромив лопату, копнув землі і вже викопав ямку, в якій тільки чорний ґрунт, ніби темна ніч, ніби горло без повітря, ніби кімната без ікони.

Сама земля не має особливого сенсу. Без коріння вона нецілісна, порожнинна. Вона – як спорожнілі райони міста – без відвідувачів магазинів, без дівчат у косметичних салонах, без бензину в пожежних автомобілях, без ввімкнених телевізорів, без випитих аптек, без мікроорганізмів, без торішнього листя, без глечиків з минулих тисячоліть, без сенсу.

Негр Ганьба

У сорокалітніх гопників Іванів помирав батько. У нього була невиліковна хвороба в животі, йому лишилося кілька тижнів. Він скликав синів до себе. Івани подумали, що він гукає їх для того ж, для чого й зазвичай – щоб вони принесли йому знеболювальне чи завезли в лікарню, куди його іноді клали, аби послабити біль і поставити на ноги.

Яків Семиніженко, так звали їхнього тата, натомість вручив Іванам номер рахунку в банку, всі доступи й документи для того, щоб вони найближчим часом змогли забрати те, що він їм лишає у спадок. «Хочу ще до смерті згадати, які ви можете бути чесними. Бо ви ж тільки від грошей здатні щиро усміхатися», – підколював він їх у ліжку після потрійної ін’єкції знеболювального.

Потім Яків багато плакав, як безрукий, якого посадили в човен і наказали гребти веслами. Це коли ти розумієш, що навіть не маєш фізичної можливості застосувати силу, яку від тебе вимагає витратити життя.

сорокалітні гопники

Сорокалітні гопники…

Хоча які вже вони там гопники. Від хуліганського вуличного минулого у них не лишилося нічого, крім трьох однакових шапок, крадених з текстильного підприємства. Іноді Івани збиралися разом, надягали їх на вуха і просто мовчки сиділи. Одинакові шапки їм нагадували про те, що у них колись був один мозок на всіх, одна дупа на всіх.

Що зазвичай стається з юними і драйвовими гопниками, коли вони переходять у вік залисин? Вони або спиваються, або сидять по тюрмах, або просто не доживають до моменту, коли починає випадати волосся. Тому залисини – це ознака авторитетності, до них ще спробуй доживи. Іванам, під певним кутом зору на соціальну реалізацію, ще пощастило зі своїми життями. Скільки їхніх товаришів вигребли з соціального дна? Одиниці, нулі.

І-раз поправився, одружився. У їхній з дружиною родині так склалося, що на вагітного був схожий тільки І-раз, а жінка, зі своїми рудими кучерями, була схожа на сірник. Руді кучері – ознака того, що сірник підпалений. Дружина тримала Івана під каблуком, чи, краще сказати, він був у неї на олівці. Крок вліво – істерика, крок вправо – істерика без прикрас. Просто його дружина дуже добре пам’ятала колишні кримінальні походеньки Івана, вона знала, що в тюрмі свого часу міг відсидіти її чоловік, а не його брат І-три.

І-два працював механіком у своєму гаражі, ну, як працював, він, по суті, в ньому й жив. Він розумівся на всіх механізмах, крім механізму свого життя. Випивав біленьку по-чорному, іноді по-синьому. Тусувався з молодшими на кілька років мужиками, з яких в юності часто збивав дріб’язок.

І-три відсидів за підпал під’їзду і, як результат, за вбивство кількох людей. Проте він, як це не парадоксально, влаштувався на

1 ... 37 38 39 ... 46
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Священна книга гоповідань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Священна книга гоповідань"