Читати книгу - "Блакитне мереживо долі"

— Це мазь, вона в аптечці, — повторила Дженні. Вона замінила серветки біля скроні Денні, викинувши старі. Сьюзан відпустила руку батька і підійшла до аптечки, на плечі блузки залишилися невеличкі плями крові.

— Ми мили посуд, — почав розповідати Денні, — усе було мирно, а потім Стім налетів на мене, бо я сказав, що він може повернутися до себе додому.

— Так, можу собі уявити, — відповіла Дженні.

— Як це зрозуміти?

Дженні викинула використані серветки у смітник та взяла з рук Сьюзан «Неоспорін».

— Не рухайся, — сказала вона Денні і намазала його скроню. Денні сидів тихо й уважно дивився на свою сестру.

— Коли ти вже припиниш, Денні? Змирися вже! Досить!

— Із чим змиритися? Це він почав!

— А ти не думаєш, що кожен відчуває… образу? Сам Стім, наприклад! Знаєш, я теж заздрю, якщо так подумати. Тато виділяє Стіма набагато більше, ніж мене, хоча я теж непоганий працівник! Постійно повторює, що весь бізнес дістанеться йому, наче мене і не існує, наче я взагалі нічого не вмію робити сама, і чоловіки мають мені показувати, як і що робити. Але знаєш, Денні, справа у тім, що Стімові ніколи ніхто не показував, як робити. Він наче народився, знаючи все. Він може розібратися в усьому без інструкцій. І він справді заслуговує бути головним.

Денні роздратовано пирхнув, Дженні нічого на це не відповіла.

— Подай мені пластир, — звернулася вона до Сьюзан, — якщо, звісно, він у нас є, це було б чудово.

Сьюзан довго копирсалася в аптечці, мабуть, там був безлад. Вона відкладала у сторону різні речі: ножиці, пінцет, рулон марлі, пляшечку оцту, який використовують при опіку від медузи, нарешті дістала коробку з пластирем.

— Дуже добре, — сказала Дженні. Вона дістала кілька штук, розклала на столі, потім взяла ще один.

— Кілька штук допоможуть, у цьому секрет, — звернулась Дженні до Денні, — не ворушися.

— Мене не хвилює, що він стане головним у сімейному бізнесі, — повернувся до розмови Денні, — я точно не хочу цим займатися. Річ у тім, що батько ніколи не задоволений нами, власними дітьми, нас троє, хай Бог милує! Ти сама сказала: ти маєш керувати. Ти, Вітшенк! Але ж ні, татові треба було знайти когось чужого, не з нашої сім’ї.

— Але тато нікого не шукав, — спокійно відповіла Дженні. Вона приклеїла перший пластир і потягнулась за другим. — Він не обирав Стіма для нашої сім’ї, просто так сталося.

— Знаєш, я все життя відчував себе непідходящим, — сказав Денні, — наче я якийсь… неправильний, наче мені чогось бракує. Але знаєш, Дженні, коли я працював улітку у Міннесоті, мій начальник говорив, що у мене гарне чуття. Ми встановлювали шафи, і я вигадав такий дизайнерський план, який мій бос назвав фантастичним. Він навіть запитав, чи не хочу я у майбутньому виготовляти меблі. Він казав, що у мене є талант. Чому ж мій батько цього не бачить?

— А далі що трапилося?

— Що ти маєш на увазі?

— Щодо того, щоб виготовляти меблі у майбутньому?

— А, це… Я вже не пам’ятаю. Думаю, ми почали займатися нудними речами, плінтусами чи щось типу того. Мені наскучило, і я звільнився.

Дженні зітхнула і зібрала обгортки від пластирів.

— Гаразд, Сьюзан, — сказала вона, — допоможи батьку вийти з кімнати.

Але коли Денні почав вставати, до кухні зайшов Стім із Норою позаду. Судячи з усього, він оговтався від падіння, але був блідим.

— Денні, — почав Стім, — я хочу вибачитися перед тобою.

— Йому справді дуже прикро, — додала Нора.

— Я не повинен був так гарячкувати, і я хочу заплатити за зіпсовану футболку.

Денні задоволено хмикнув, а Еббі, яка теж зайшла до кухні за ними — звісно, вона мала обов’язково бути тут присутньою ― сказала: «О, Стіме, не хвилюйся, пляму можна вивести порошком».

Денні голосно засміявся.

— Забудь, — сказав він Стімові, — будемо вважати, що нічого не трапилося.

— Дуже гарно з твого боку, — відповів Стім.

— Насправді мені навіть стало легше, що ти точно людина, — сказав Денні, — до сьогодні я навіть не думав, що у тебе є дух суперництва.

— Суперництва?

— Забудьмо про це, — сказав Денні і простягнув руку.

— Чому ти вважаєш, що я змагаюся з тобою? — спитав Стім.

Денні опустив руку.

— Облиш, — сказав Денні, — ти щойно напав на мене, бо я сказав, що допомагати батькам повинен я, а не ти. Хіба це не змагання?

— Дідько, — сказав Стім.

— Дуґласе! — скрикнула Нора.

Стім заїхав Денні в обличчя. Це був не дуже вдалий удар, рука ковзнула незграбно і криво, але цього було достатньо, щоб Денні впав назад. Із нижньої губи відразу потекла кров. Він приголомшено струсонув головою. Еббі голосно закричала:

— Припиніть! Будь ласка, досить!

— Заради Бога! — вигукнула Дженні.

А Сьюзан знову почала плакати і гризти нігті. На кухню вмить прибігли всі. Стім мав здивований вигляд, він подивився на свою руку, перевів погляд на Денні.

— Так, геть звідси, — знову сказала Дженні. — Що ж, спочатку слід промити рану і вияснити, чи потрібно накладати шви.

6

Спочатку Еббі дуже хвилювалася через майбутній візит до лікаря Вісса, але потім подумала: «Я зможу, я ж добре знайома з маминими фестонними ножицями „Вісс“». І вона згадала ці великі важкі ножиці, їхню товсту ручку, що неприємно тиснула на кісточку великого пальця, а ще той хрускіт, коли грубі зубці вгризаються у тканину.

Але чекайте. Насправді ці дві речі між собою зовсім не пов’язані.

Це Нора записала Еббі до лікаря. Вона дізналася у свого пастора ім’я геронтолога, а потім зателефонувала лікареві Вісс, навіть не запитавши у Еббі. Як тільки вона посміла пхати свого носа? Хоча мабуть Нора спершу обговорила це з Редом, бо коли Еббі почала йому скаржитися, він відреагував спокійно і сказав, що їй не зашкодить поговорити з лікарем.

Еббі все частіше помічала, що Нора діє їй на нерви. Чому наприклад, вона називає її «мама Вітшенк»? Звучить так, наче вона старезна селянка у дерев’яних черевиках і хустці. Еббі зазвичай пропонувала невістці і зятям називати її або «мама», або «Еббі». «Матуся Вітшенк» — такого вона ніколи не казала.

А ще Нора складає тарілки одна на одну, прибираючи зі столу, замість того щоб носити їх по дві у кожній руці і повертатися по них по кілька разів — Еббі вчили, що культурно робити саме так. Усі тарілки були з залишками їжі на зворотному боці. І Нора ще критикувала, як слідкує за господарством Еббі! Або ж її натяки на те, що у Сема алергія через пил у килимах! А сама вона готувала масну смажену їжу, шкідливу для серця Реда, і недостатньо суворо поводилася зі своїми дітьми, а її велике двоспальне ліжко зайняло всю маленьку кімнату Стіма, і тепер там неможливо пройти.