Читати книгу - "Знак Хаосу"

— Це, загалом-то, мало що нам говорить, — вирішила вона, — щодо участі Далта.

— Зв'язку може і не бути, — сказав я. — Як я розумію, Далт — найманий солдат і їх відносини могли бути суто прагматичними. Тепер він або працює на когось іншого, або затіває щось своє.

— Я не знаю, чому хтось захотів нас дістати, причому йде на настільки дорогі клопоти, — сказав Люк. — Але я повинен звести рахунки з цим хлопцем і маю намір поєднати приємне з корисним.

— Що ви маєте на увазі? — Стривожилася вона.

— Я вважаю, є спосіб успішно дістатися туди, — сказав замість відповіді він.

— Можна завжди пройти по Козирю до Джуліана, — сказав я. — Але що ти задумав, Люк?

— Хочу поговорити з Далтом.

— Це дуже небезпечно, — заперечила вона. — Адже саме цього він і хотів.

— Для Далта це теж може виявитися цілком небезпечним, — посміхнувся Люк.

— Хвилину, — втрутився я. — Якщо в тебе на думці щось інше, ніж розмова, то ти зможеш порушити перемир'я. А Віала намагається уникнути зіткнення.

— Ніякого зіткнення не буде, — пообіцяв Люк. — Слухай, я знаю Далта з дитинства, і, по-моєму, він блефує. Він іноді так чинить. Не такі вже у нього сили, щоб йти на ризик нового нападу на Амбер. Ваші хлопці його поб'ють. Якщо йому вимагаються ми з Мамусею, то, думаю, він буде готовий сказати мені, навіщо. А це якраз те, що ми бажаємо з'ясувати, чи не так?

— Ну, так, — неохоче погодився я. — Але…

— Відправте мене, — звернувся він до Віаль. — І я знайду спосіб змусити його відчепитися від вас. Обіцяю.

— Ви випробовуєте мене, — сказала вона. — Але мені не подобаються ваші слова про зведення рахунків з ним в такий час. Як висловився Мерлін, я хочу уникнути цього зіткнення, і не з однієї причини.

— Обіцяю, що так далеко справа не зайде, — запевнив він. — Я кидаю кості, як треба. Я добре навчився грати на слух. І готовий відстрочити задоволення.

— Мерлін?… — Сказала вона.

— У цьому він має рацію, — підтвердив я. — Він самий пропалений комівояжер на Південному Заході.

— Боюся, що це поняття мені незнайоме.

— На Відображенні Земля, де ми обоє жили, це високоспеціалізоване мистецтво. Фактично, він навіть зараз застосовує його на тобі.

— Ти думаєш, він може зробити те, про що говорить?

— Я думаю, він добре вміє отримувати те, чого хоче.

— Точно, — підтвердив Люк. — А оскільки ми обидва тут хочемо одного і того ж, то, мені здається, майбутнє для нас відкрито.

— Розумію те, що ви маєте на увазі, — сказала вона. — Наскільки великій небезпеці ви піддастеся через це, Рінальдо?

— Я буду в такій же безпеці, як і тут, в Амбере.

Вона посміхнулася.

— Гаразд, я поговорю з Джуліаном, — погодилася вона. — І ви зможете відправитися до нього подивитися, що можна дізнатися у Далта.

— Хвилинку, — попросив я. — Сьогодні надворі йшов сніг і там, внизу, дує дуже кепський вітер. Люк тільки що з'явився з Відображення з більш помірним кліматом і плащ на ньому досить тонкий. Дозволь мені дати йому дещо тепліше. У мене є хороший товстий плащ і він може взяти його, якщо визнає підходящим.

— Дійте, — дозволила вона.

— Ми негайно ж повернемося.

Вона стиснула губи, а потім кивнула.

Я передав Люку пояс із зброєю і він пристебнув його. Я знав, що вона зрозуміла, що ми просто хочемо з ним поговорити кілька хвилин наодинці. І, безумовно, знала, що я це знав. І ми обоє знали, що вона мені довіряє, що одночасно і полегшує моє існування, і ускладнює його.

Я збирався повідомити Люка про майбутню коронацію в Кашері і про деякі інші справи, поки ми будемо йти по коридору до моїх покоїв. Однак я почекав, поки ми порядком не віддалилися від вітальні, так як у Віаль незвичайно гострий слух. Але це дозволило Люку захопити ініціативу і він почав говорити першим.

— Що за дивний розвиток подій, — сказав він, а потім додав: — Вона мені подобається, але у мене таке відчуття, ніби вона знає більше, ніж говорить.

— Ймовірно, це правда. Думаю, ми всі такі.

— Ти теж?

— Нині — так. Обставини змушують.

— Ти знаєш про цю ситуацію ще що-небудь, що слід знати мені?

Я похитав головою.

— Ситуація ця нова і вона повідомила тобі все, що знаю про неї і я. А ти, напевно, знаєш щось, чого не знаємо ми?

— Ні, — відповів він. — Для мене вона також повна несподіванка. Але я повинен втрутитися в неї.

— Гадаю, так.

Ми тепер наближалися по коридору до моїх покоїв і я визнав за необхідне підготувати його.

— Через хвилину ми будемо в мене в кімнаті, — попередив я, — і я просто хочу, щоб ти знав. Твоя мати там. Вона в безпеці, але ти знайдеш її не надто балакучою.

— Я знайомий з результатом того заклинання, — сказав він. — І пам'ятаю також, що, за твоїми словами, ти знаєш, як його зняти. Так що… Це приводить нас до наступного. Я зрозумів. Наш план відправитися поговорити з Маскою і твоїм братиком трохи відкладається.

— Не так вже надовго, — заперечив я.

— Ми, однак, не знаємо, скільки в мене піде на це часу, — продовжував він. — А що, якщо справа затягнеться? Або якщо трапиться щось, здатне надовго затримати мене?

Я кинув на нього швидкий погляд.

— Люк, що в тебе на думці? — Запитав я.

— Не знаю. Я просто роблю припущення. Йде? Люблю планувати загодя. Скажімо, у нас виходить затримка з цією атакою…

— Гаразд, говори, — сказав я, коли ми наблизилися до моїх дверей.

— Я маю на увазі ось що, — продовжив він. — Що, якщо ми потрапимо туди занадто пізно? Припустимо, ми прибуваємо, а твій брат вже пройшов ритуал Перетворення?

Я пхнув двері, відчинив їх і притримав, поки він проходив. Мені не хотілося думати про згадану можливість, так як я пам'ятав батьківські розповіді про ті моменти, коли він зустрічався з Брандом і стикався з цією надприродною силою.

Люк увійшов до кімнати, я клацнув пальцями і безліч масляних ламп негайно ожило, їх полум'я потрепетало мить, перш ніж перейти до рівного світіння.

Ясра знаходилася прямо навпроти входу, тримаючи на витягнутих руках дещо з одягу. Якусь мить я розгубився, бо не знав, яка буде його реакція.

Він зупинився, роздивляючись її, а потім наблизився, забувши про розмову про справи Юрта. Розглядав він її секунд, напевно, десять, і я виявив, що мені стає якось незатишно. Потім він, посміюючись, зауважив:

— Вона завжди любила приодітися, але поєднати цю любов з чимось корисним їй було не