Читати книгу - "Сестра Керри"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти так давно про це говориш! — мовила вона, підводячи до нього своє вродливе личко І дивлячись на нього знизу вгору.
— Але ж я й хочу з тобою одружитись, тільки щоб жити так, як я збираюсь, потрібні гроші. От одержу цю надбавку, ми тоді влаштуємося як слід і зможемо одружитись. Та не турбуйся про це, моя рибонько!
Він ласкаво поплескав її по плечу, але Керрі тепер цілком ясно побачила, які марні її надії на нього. Цей вітрогон, очевидно, не збирався для неї і пальцем поворухнути. Він просто віддав усе на волю долі, бо те вільне і безтурботне життя, яким він живе, було йому куди більше до смаку, ніж будь-які обов’язки.
Герствуд, навпаки, уявлявся їй втіленням сили і щирості. Він не мав звички ухилятися від серйозних розмов з пею. Він глибоко співчував їй в усьому і показував, що високо цінує її. Вона справді була йому потрібна. А Друе не дбав про неї анітрохи.
— Ах ні,— мовила вона гірко, і в тоні її відбився і новий успіх, а ще більше її безпорадність, — ти цього ніколи не зробиш.
— Ну от, почекай трохи, тоді сама побачиш: я зроблю те, що сказав, — цими словами він немовби закінчив розмову.
Керрі дивилась на нього і почувала, що правда на її боці. Вона прагне заспокоїти своє сумління і зустрічає байдуже, легковажне нехтування своїх справедливих вимог. Адже він обіцяв, що одружиться з нею, — і ось як він виконує свою обіцянку!
— Слухай, — сказав Друе, коли питання про одруження було, на його думку, якнайкраще уладнано, — я сьогодні бачив Герствуда, він запрошує нас піти з ним до театру.
Почувши це ім’я, Керрі здригнулася, але одразу опанувала себе.
— Коли? — спитала вона з удаваною байдужістю.
— У середу. Підемо?
— Добре, якщо ти хочеш, — відповіла вона так стримано, що це могло здатися підозрілим.
Друе дещо помітив, але подумав, що до цього спричинилася розмова про одруження.
— Він казав, що якось заходив до тебе.
— Так, — мовила Керрі,— він був у неділю ввечері.
— У неділю? — здивувався Друе. — А я так зрозумів його, ніби він був з тиждень тому.
— Еге ж! Він заходив і на тому тижні,— відповіла вона,
Керрі не знала, про що вони говорили, і зовсім розгубилася: вона боялася наробити собі клопоту, пробалакавшись.
— Виходить, він приходив двічі? — спитав Друе, і якийсь сумнів уперше промайнув на його обличчі.
— Так, — з невинним виглядом потвердила Керрі, догадуючись тепер, що Герствуд говорив лише про один візит.
Друе вирішив, що, мабуть, не так зрозумів свого друга, і не надав цій пригоді великої ваги.
— А що йому, власне, треба було? — спитав він цікаво.
— Він сказав, що зайшов, бо думав, що мені, мабуть, нудно самій. Не бачивши тебе довгий час, він дивувався, що з тобою трапилось.
— Джордж чудова людина! — мовив Друе, дуже задоволений, що приятель такий уважний до нього. — Ну гаразд, ходім обідати!
Коли Друе пішов, Герствуд одразу ж написав Керрі:
«Серденько, я сказав йому, що бачився з Вами, коли його не було в місті. Я не казав, скільки разів я заходив, та він, мабуть, думає, що тільки один раз. Дайте мені знати про все, що Ви йому казали. Пошліть відповідь з посильним, тільки-но одержите цього листа. Я мушу Вас бачити, кохана! Напишіть, чи можете Ви зустрітися зі мною в середу о другій годині на розі Джексон-стріт і Трупп-стріт. Мені треба поговорити з Вами до того, як ми зустрінемось у театрі».
Керрі одержала цього листа на поштамті Західної сторони, коли зайшла туди у вівторок уранці. Вона одразу ж відповіла.
«Я сказала, що ви приходили двічі,— писала вона. — Мені здається, що він не розсердився. Постараюсь бути на розі Трупп-стріт, якщо мені ніщо не перешкодить. Я, мабуть, стаю дуже поганою жінкою. Я знаю, що мої вчинки варті догани».
Зустрівшися з Керрі на умовленому місці, Герствуд поквапився розвіяти її сумніви.
— Не мучте себе, моє серденько, — сказав він. — Коли він знову поїде, ми щось придумаємо. Влаштуємо все так, щоб вам не доводилось нікого обманювати.
Керрі вирішила, що Герствуд зараз же одружиться з нею, хоч він і не каже цього прямо. Вона одразу повеселіла й стала міркувати, як перебути час до від’їзду Друе.
— Не виявляйте до мене більшої прихильності, ніж досі,— порадив Герствуд, маючи на увазі зустріч у театрі.
— Тоді не дивіться на мене так пильно, — відповіла Керрі, яка вже спізнала на собі силу його погляду.
— Не буду, — і він стиснув їй на прощапня руку і вп’явся в неї одним з цих заборонених поглядів.
— Ну от! — вигукнула Керрі і жартівливо насварилася на нього пальцем.
— Вистава ще не почалася! — відповів він.
Сповнений ніжності і хвилювання, він довго дивився їй услід. Її молодість і врода п’янили його дужче, ніж вино.
У театрі все складалося на користь Герствуда. Якщо він і раніше подобався Керрі, то тепер здавався їй безмірно привабливішим. Його чари мали над нею непереможну силу. Керрі милувалася кожним його рухом. Вона майже забула про бідного Друе, який говорив без угаву, так ніби він був господарем становища.
Герствуд був надто розумний, щоб хоч чимось зрадити зміну в їхніх взаєминах. Він був іще уважніший, ніж звичайно, до свого давнього приятеля, і не старався показати його в смішному світлі, що він, як щасливий суперник, легко міг би зробити в присутності коханої. Він розумів, що веде нечесну гру, і не хотів іще принижувати себе негідним глузуванням.
Тільки один момент у п’єсі несподівано створив смішну ситуацію, але Друе сам був цілком винний у тому.
На сцені дружина за чоловікової відсутності слухала лукаві умовляння зальотника.
— Так йому й треба, — заявив Друе, хоч грішниця й спокутувала ревно свою провину. — Я анітрошечкц не співчуваю чоловікові, який може бути таким йолопом.
— У таких випадках важко судити, — зауважив Герствуд делікатно, — він, мабуть, вважав, що його дружина всім задоволена.
— Ну, знаєте, чоловікові слід бути уважнішим до дружини, коли він хоче зберегти її!
Вони вийшли з вестибюля і протискувалися крізь натовп перед головним входом.
— Пане, — почув раптом Герствуд якийсь голос, — не пожалійте убогому на нічліг!
Герствуд у цю мить щось із запалом розповідав Керрі.
— їй-богу, пане, я не маю де спати!
Прохач, чоловік років тридцяти, з виснаженим обличчям, був живим втіленням злиднів і горя. Друе перший помітив його і, щиро жаліючи бідолаху, простяг йому десятицентову монету. Герствуд ледве звернув увагу на цю пригоду, а Керрі швидко забула її.
РОЗДІЛ XV
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестра Керри», після закриття браузера.