Читати книгу - "На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Крайня гармата батареї почала з-за гайка обстрілювати денікінський панцирник і змусила його одійти назад. Тоді заговорила й денікінська артилерія, силкуючись намацати добре замасковану гармату. Їй стала відповідати наша батарея, взявши під обстріл дзвіницю монастирищенського костьола, де, очевидно, перебував коригувальник денікінської артилерії. Один наш снаряд таки влучив у дзвіницю, і на якийсь час ворожа артилерія замовкла, лиш денікінський панцирник, одійшовши на пристойну відстань назад, пострілював, намацуючи позиції піхоти.
На правому фланзі зайнялась гарячкова рушнична й кулеметна стрілянина, але низові запорожці трималися добре.
Та ось денікінська артилерія заговорила знову. Їй конче хотілось виявити перебування нашої замаскованої батареї, і вона наосліп гатила снаряд за снарядом за поперечний гайок між насипами хрестинівської й цукроварненської колій.
Раптом один снаряд її розірвався за батареєю, де стояв наш трофейний артилерійський запряг з передком на снаряди. Дебелий кінь високо підстрибнув з розірваним черевом, згинаючись дугою й витягнувши в повітрі ноги, і важко грюкнувся на землю.
Цього було досить, щоб у селянському обозі зчинилася несосвітенна паніка. Очманілі від жаху селяни, боячись, що ворожі снаряди ось-ось почнуть падати на їхні коні й фури, метнулись врізнобіч, зчіплюючись колесами, перекидаючи фури з снарядними ящиками, а ті, що були недалеко від залізничних колій, потягли за вуздечки свої коні, намагаючись видряпатись з навантаженими фурами на верх піщаного насипу й таким способом вискочити із заклятого трикутника. Але це було важко зробити, бо колеса загрузали в піску, селянські шкапини знесилювалися вкрай і готові були падати з ніг. Це допомогло уникнути страшної небезпеки: не дай Боже хоч одній фурі з’явитись на рейках насипу, як увесь селянський обоз у трикутнику був би демаскований і денікінський коригувальник зосередив би на ньому вогонь своєї артилерії. Страшно подумати, яке справжнє пекло утворив би цей обстріл на стиснутому високими насипами невеликому плацикові землі, де розривались би не тільки ворожі снаряди, але за детонацією вибухали б і свої в ящиках на селянських фурах!..
Козаки з піхотного прикриття батареї і я, котрому доручено порядкувати обозом, кинулись спиняти фурщиків, усяко умовляючи їх лишатись на своїх місцях. Та де там! Знавіснілі від страху фурщики, втративши рештки глузду, не слухали ніяких слів і перли далі до насипів. Лиш кілька пострілів з наших рушниць, коли кулі просвистіли над їхніми головами, привели їх до тями: видима смерть — страшніша за ту, що тільки наближається…
З великими труднощами ми трохи заспокоїли селян, повернули їх на свої місця й поскладали на фури скинуті ящики з снарядами.
Наша батарея на якийсь час замовкла, і вогонь денікінської артилерії перенісся праворуч і ліворуч за насипи, намацуючи позиції нашої піхоти. Це дало змогу мені відносно заспокоїти селян і, переходячи від фури до фури, пояснювати їм, яку загибель вони накликали б самі на себе, якби хоч одна фура виїхала на насип.
Переконавшись, що в обозі, нарешті, ®се заспокоїлось, я, змучений недавнім клопотом з фурщиками й не виспавшись уночі, приліг на якусь фуру біля ящика з снарядами трохи перепочити й, несподівано для себе, поринув у глибокий сон, що переніс мене на п’ять років назад, коли я ще вчився в гімназії.
Усій Охтирці був відомий Костянтин Фердинандович Сєдлєцький, викладач математики в гімназії та гласний[8] міської думи. Нащадок покараного польського повстанця, Сєдлєцький, крім свого прізвища й по батькові, давно втратив будь-які ознаки свого польського походження: перейшов з католицтва в православ’я і в переконаннях був вельми реакційний. Зате не тільки в гімназії, а й у міській думі він визначався надзвичайною, справді цапиною впертістю, за що й дістав прозвисько Козел. Вплинути, переконати Козла, хоч трохи зсунути з його, часто несправедливого або й зовсім хибного твердження — була неможлива річ: тут він був непохитний. Нехай уся педагогічна рада ставить якомусь учневі п’ятірки й просить Козла поставити бодай трійку, щоб не лишати доброго учня на другий рік у класі, Козел стоїть на своєму й виводить у табелі жирну двійку, бо вважає, що цей учень більшого з математики не заслуговує. Траплялись випадки, коли через Козлову впертість гімназисти вішались і стрілялись, але це ніскільки не позначалось на Козлі, і він і далі лишався грозою всієї гімназії й антипатичним гласним міської думи.
І все ж це був неабиякий оригінал. Наприклад, він довго вагався, якою фарбою покрасити дах свого власного одноповерхового добрячого будинку — зеленою, як усі фарбують, чи червоною, що йому теж подобалась, і, кінець кінцем, дав собі раду: бляшані смуги на даху чергувались двома кольорами — одна зелена, друга червона…
У Козла було два шкульких місця, або, точніше, дві пристрасті, яким він у вільний час віддавався всією душею, — фотографія і гігієна. Кожної неділі він сідав у бричку, на козлах якої тримав віжки підозріло схожий на Козла парубійко-фурман, і об’їжджав усі аптеки, де цікавився, чи нема якихось нових термометрів та барометрів, а також крамниці, в яких торгували між усякими іншими товарами й фотоприладдям.
Фотографував Козел усе: родичів, знайомих, випадкового собаку, що принюхувався до чогось посеред вулиці, а то й просто горобця, котрий на мить сів на гілку дерева проти вікна Козлового кабінету.
Цими Козловими пристрастями користувалися учні, щоб «заговорити» Козла й уникнути двійок та одиниць, без яких не обходилась майже жодна лекція з математики. На початку лекції, поки Козел не витягнув з кишені тужурки свого записника, підходили до кафедри й показували Козлові позичені десь вправні фото й питали Козлової оцінки. Інколи Козел ловився на цього гачка й, захопившись, міг проговорити про фотоапарати, плівки та способи проявляння й закріплення цілу годину. Або, почувши з доповіді чергового, що якогось учня нема в класі, бо захворів на інфлюенцу, як тоді називали грип, Козел, на радість усього класу, сідав раптом на свого другого улюбленого коника й починав просторікувати про потребу пильно додержуватись усіх гігієнічних вимог. Він так захоплювався, що, походжаючи по класу, виставляв як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори», після закриття браузера.